— Я в порядку. Просто спіткнулась.
— Відведемо тебе до світла, — каже Тед. — Ти можеш підвестись?
— Зараз, одну хвилинку.
Тед не чекає. Він просовує руку під мої коліна, потім підводиться і несе, як дитину. Іде зі мною до майданчика перед басейном і обережно кладе мене на садове крісло.
— У мене все гаразд, — кажу їм. — Правда.
Керолайн таки оглядає мій лікоть.
— Що ти робила у дворі? Тобі щось потрібно?
— Це може зачекати.
Упродовж усієї цієї перипетії мені вдається втримати малюнки в руці, і Керолайн помічає їх.
— Це Тедді зробив?
У цей момент я вирішую, що втрачати нíчого:
— Він просив мене вам не показувати. Але я думаю, що ви мусите на них подивитися.
Керолайн розглядає малюнки, у неї витягається обличчя. Потім тицяє аркуші чоловікові в руки.
— Це твоя провина, — каже вона.
Тед дивиться на перший малюнок і сміється:
— О боже! Цю людину душать?
— Так, Теде, її вбивають, а тіло тягнуть через ліс, і я б хотіла знати, звідки в нашого чудового, ніжного хлопчика взялися такі жахливі ідеї?
Тед піднімає обидві руки на знак капітуляції.
— Брати Ґрімми, — пояснює він. — Я щовечора читаю йому по одній казці.
— Це не диснеєвські версії, — каже мені Керолайн. — Оригінальні казки набагато жорстокіші. Пам’ятаєш оту сцену в «Попелюшці», коли зла зведена сестра приміряє кришталеву туфельку? В оригіналі вона відрізає пальці ніг, щоб туфелька налізла. Туфелька наповнюється кров’ю. Це жах!
— Він хлопчик, Керолайн. Хлопчакам таке подобається!
— Мені байдуже. Це ненормально. Завтра піду в бібліотеку й візьму кілька книжок з диснеєвськими казками. Де ніхто нікого не душить, не вбиває — просто гарна, чиста, адаптована розвага.
Тед нахиляє пляшку у свій келих і наливає добрячу порцію вина.
— А це вже — моє уявлення про жах, — каже він. — Але що я знаю? Я просто батько хлопчика.
— А я — дипломований психіатр.
Вони дивляться на мене, ніби чекають, щоб я стала на чийсь бік, щоб заявила, хто з батьків має рацію.
— Я не думаю, що це казка, — кажу їм. — Тедді каже, що ці ідеї він отримує від Ані. Він каже, що Аня говорить йому, що малювати.
— Ну, звісно, — каже Керолайн. — Тедді знає, що ми не схвалюємо ці малюнки. Він розуміє, що неправильно малювати жінок, яких душать, убивають і закопують. Але якщо Аня каже, що це нормально, то він може й далі все те малювати. Так він досягає своєрідного когнітивного дисонансу.
Тед киває в унісон з дружиною, наче все це має якийсь сенс, але я уявлення не маю, про що вона говорить. Когнітивний дисонанс?
— Тедді каже, що він малює Анину історію. Він каже, що той чоловік на малюнку вкрав маленьку дочку Ані.
— Це класичний сюжет братів Ґріммів, — пояснює Тед. — Половина їхніх казок про дітей, які пропали безвісти. Гензель і Ґретель, Щуролов, Хрещений батько Смерть…
— Хрещений батько Смерть? — Керолайн хитає головою. — Будь ласка, Теде. Ці історії. Їх забагато. Тобі треба зупинитись.
Тед ще раз дивиться на малюнки і врешті здається:
— Добре, гаразд. Відтепер матиму справу тільки з Доктором Сьюзом[20]. Або Річардом Скаррі[21]. Але отих жахливих «Ведмедів Беренстейнів»[22] не читатиму — ось тут я проведу межу. — Він обіймає Керолайн і стискає її плече. — Ти виграла, люба, гаразд?
Чоловік поводиться так, ніби справу вирішено, ніби тепер ми всі маємо розійтись по домівках і лягти спати. Але я боюсь, що якщо не запитаю зараз, то потім у мене вже не буде такої можливості.
— Я просто подумала про ще один варіант, — кажу я. — А раптом Аня — це Енні Барретт?
Керолайн збентежена:
— Хто?
— Жінка, яку вбили в моєму котеджі. У 1940-х. А що, як Тедді йде у свою спальню на тиху годину і спілкується з її духом?
Тед сміється, ніби я пожартувала, а Керолайн кидає в його бік ще один розлючений погляд.
— Що, серйозно? Ти маєш на увазі щось на кшталт привида?
Тепер дороги назад немає. Я маю пояснити свою версію:
— Їхні імена дуже схожі. Енні й Аня. До того ж ви сказали, що Тедді зовсім не любив малювати в Барселоні. Але як тільки ви повернулися в Сполучені Штати — як тільки ви переїхали на це обійстя, де зникла Енні Барретт, — він почав малювати як божевільний. Ви так і сказали, «як божевільний».
— Я просто мала на увазі, що в нього жива уява.
— Але він з кимось розмовляє. У своїй спальні. Я стою під дверима й слухаю, а він веде довгі розмови.
Керолайн звужує очі.
22
Серія повчальних дитячих книжок американських письменників та ілюстраторів Стена і Джен Беренстейнів про сім’ю антропоморфних ведмедів.