— Ну, якщо співбесіда зайде в глухий кут або якщо ти відчуєш, що вони вагаються, то завжди зможеш запропонувати ось це.
Він відчиняє бардачок і показує мені те, що я зовсім не хочу заносити в їхній дім.
— Ох, Расселе, я не знаю.
— Візьми це, Квінн. Вважай, що це — твоя козирна карта. Ти не зобов’язана нею грати, але може статися так, що муситимеш це зробити.
У реабілітаційному центрі я наслухалась чимало жахливих історій, щоб розуміти, що він таки має рацію. Я беру цю дурну штуковину й заштовхую її аж на дно сумки.
— Чудово, — кажу йому. — Дякую, що підвезли мене.
— Послухай, я чекатиму в Starbucks. Коли закінчиш, зателефонуй мені, і я відвезу тебе назад.
Запевняю його, що зі мною все гаразд, кажу, що можу повернутись у Філлі[4] потягом, і наполягаю, щоб він їхав додому зараз, поки рух транспорту ще не став занадто інтенсивним.
— Згода, але зателефонуй мені, коли закінчиш, — просить він. — Я хочу знати всі подробиці, добре?
2
Поза салоном автівки — спекотний задушливий червневий день. Від’їжджаючи, Рассел тисне на гудок, і я розумію, що тепер вороття немає. Житло Максвеллів — це великий триповерховий будинок у класичному вікторіанському стилі, обшитий жовтим деревом, з білим «пряниковим» оздобленням. Будинок має просторий кружґанок із плетеними меблями й вазонами, повними жовтих квітів — маргариток і бегоній. Задній двір обійстя прилягає до великого лісу — а може, то такий парк? — тож вулиця сповнена пташиним співом, і мені чутно, як дзижчить, цвіркоче й сюрчить усіляка комашня.
Іду доріжкою, вимощеною плиткою, і піднімаюсь сходами на ґанок. Дзвоню у двері, і мені відчиняє маленький хлопчик. У нього помаранчево-червонясте настовбурчене волосся. Малий нагадує мені ляльку Тролля.
Я присідаю, щоб наші очі були на одному рівні.
— Б’юсь об заклад, що тебе звуть Тедді.
Хлопчик відповідає сором’язливою усмішкою.
— Я Меллорі Квінн. А твоя…
Він повертається, швидко біжить сходами на другий поверх і щезає з очей.
— Тедді?
Я стою ні в сих ні в тих. Переді мною невеличке фоє і коридор, який веде в кухню. Бачу їдальню (ліворуч), вітальню (праворуч) і пречудову міцну соснову підлогу (скрізь). Мене вражає чистий свіжий запах кондиційованого повітря з відтінком олійного мила Murphy Oil, ніби хтось щойно ретельно помив ним підлогу. Усі меблі мають сучасний вигляд і нові-новісінькі, немов щойно з виставкової зали меблевого магазину Crate and Barrel.
Я натискаю на дверний дзвінок, але жодних звуків він не видає. Натискаю ще тричі — нічого.
— Агов?
У дальньому кінці будинку, на кухні, бачу силует жінки, яка обертається на мій вигук.
— Меллорі? Це ти?
— Так! Привіт! Я натискала на ваш дверний дзвінок, але…
— Я знаю, вибач. Ми вирішуємо цю проблему.
Перш ніж я встигаю здивуватися, як же Тедді дізнався, що я прибула, вона підходить, щоб привітатися. Такої витонченої ходи я ще ніколи не бачила — жінка рухається нечутно, ніби її ноги ледь торкаються підлоги. Вона висока, струнка й білява, з чистою шкірою і м’якими рисами обличчя, які здаються надто тендітними для цього світу.
— Я Керолайн.
Простягаю руку, але вона вітає мене обіймами. Такі люди випромінюють тепло й співчуття, і її обійми тривають на мить довше, ніж потрібно.
— Я така рада, що ти тут. Рассел розповів нам чимало цікавого. То ти й справді не вживаєш наркотики впродовж вісімнадцяти місяців?
— Вісімнадцяти з половиною.
— Неймовірно. Після всього, що ти пережила? Це просто дивовижно. Ти з повним правом можеш собою пишатися.
А я боюсь, що зараз розплачусь, бо не чекала, що вона ось так одразу, просто з порога, запитає мене про одужання. Але це таке полегшення покінчити з цим — просто викласти на стіл усі свої найгірші карти.
— Було важко, але з кожним днем стає все легше.
— Саме це я кажу своїм пацієнтам. — Вона відступила назад, оглянула мене з голови до ніг і усміхнулась. — Подивись-но на себе тепер! Ти маєш такий здоровий вигляд, що аж сяєш!
У будинку панує приємна двадцятиградусна прохолода — жаданий рятунок від задушливої погоди. Я йду за Керолайн повз сходи й далі, під сходовий майданчик другого поверху. Її кухня вщерть залита природним світлом і нагадує якийсь знімальний павільйон каналу Food Network. Тут є великий холодильник і маленький холодильник, а газова плита має вісім конфорок. Мийка схожа на ночви — така широка, що обладнана двома окремими змішувачами. А ще тут не злічити шухлядок і шафок різноманітних форм і розмірів.