І я одразу розумію, у чому вся сенсаційність цієї книжки.
— Бо в Джин і Джорджа не було братів і сестер. Джордж сам про це сказав у своєму вступі.
— Точно! То хто ж ця таємнича племінниця і звідки вона взялася? І я запитала себе: а що, як Джин тільки вважає цю дівчину племінницею, а насправді вона — дитина двоюрідної сестри? Що, як вона і є тим наслідком «безвідповідальної» і «аморальної» поведінки Енні? І я почала думати: може, Джордж розповідає не всю історію? Може, Джин почувалася зобов’язаною наглядати за цією дівчиною?
Подумки підраховую.
— Якщо Долорес народилась у 1948 році, то вона не така вже й стара. Може, і досі жива.
— Ще б пак! — Софія штовхає мені через стіл маленький квадратний папірець. На ньому написане ім’я «Долорес Джин Кемпбел» і десятизначний номер телефону. — Це код міста Акрон, штат Огайо. Вона живе в будинку для літніх людей із назвою «Притулок для спочинку».
— Ви з нею розмовляли?
— Щоб позбавити тебе ейфорії від набирання цього номеру? Нізащо, Меллорі. Але мені дуже цікаво, хто відповість на дзвінок. Я б хотіла почути, про що ти дізнаєшся.
— Дякую. Це неймовірно.
З будинку долинає звук розбитого скла в супроводі гучного реготу. Софія кидає погляд на сина.
— Схоже, твій батько знову розповідає брудні анекдоти. Піду-но я туди, поки він мене не зганьбив. — Вона підводиться. — Але скажіть мені ще раз, чому ви цим так цікавитесь?
— Меллорі знайшла в котеджі кілька малюнків, — каже Адріан, — захованих під підлогою. Ми ж уже про це говорили.
Софія сміється:
— Mijo[30], з тебе був нікудишній брехун у чотири роки, а нині й поготів. Сьогодні вранці ти сказав, що Меллорі знайшла малюнки в шафі.
— Під підлогою шафи, — наполягає Адріан.
Софія кидає на мене красномовний погляд, мовляв: Ти віриш цьому хлопцю?
— Друзі, якщо не хочете мені сказати, то й нехай. Але моя порада вам обом: будьте обережні. Якщо почнете встромляти носи в сімейні таємниці, то хтось їх може відкусити.
@@@
Мені кортить негайно зателефонувати Долорес, але вже пізно, майже десята година вечора, і Адріан запевняє, що вранці розмова вийде кращою.
— Вона, мабуть, уже спить.
Я розумію, що він має рацію, просто мені не терпиться. Я мушу знати інформацію, і якомога швидше. Розповідаю йому про останню суперечку з Максвеллами.
— Я показала їм малюнки Ані. Пояснила, як ті продовжують з’являтися в моєму котеджі. Але вони мені не вірять, Адріане. Тобто, звичайно ж: вони мені не вірять! Це схоже на маячню. Я розумію, що це схоже на маячню. Керолайн повернула все так, що, мабуть, це я сама й малюю ці картинки — типу, я вигадала всю цю історію, щоб привернути до себе увагу.
— Ми доведемо, що ти кажеш правду, — каже Адріан. — Але спочатку маємо сходити в будинок і взяти трохи чуррос[31].
— Навіщо?
— Бо вони такі фантастичні, що змусять тебе забути про всі проблеми. Повір мені.
Ми повертаємось у будинок і бачимо, що вечірка набирає обертів. Стереосистема виконує хіти «Top 40», усі перемістились у вітальню, а Ігнасіо, здається, ще більше achispado, ніж раніше. Він танцює пасодобль — танець, який, за його словами, досконально освоїв у юності, а Софія, його дивовижна партнерка, трясе спідницями і вторує йому. Гості плескають у долоні й підтримують їх схвальними вигуками, а Адріан лише хитає головою, збентежений і роздратований.
— Отаке відбувається щоразу, коли приходять гості, — каже він. — Мій тато ще той артист.
Ми беремо з холодильника дві банки зельтерської. Потім Адріан накладає повну тарілку чуррос, поливає їх шоколадним соусом і веде мене надвір показати сад. Він розповідає, що батько тридцять років вирощував цей сад, це — його особистий Версаль.
— Що таке Версаль?
— Типу палац. У Франції.
Схоже, його дивує, що я про це ніколи не чула, але що я можу сказати? Люди в Південній Філадельфії мало цікавляться французькою королівською сім’єю. Але й ідіоткою я не хочу здатися, тож підсипаю ще брехні:
— А-а, Версаль, — кажу сміючись. — Я тебе недочула.
Ми блукаємо стежками, й Адріан розкриває мені всі таємниці саду: сімейку кардиналів, що звила гніздечко на вишні. Маленький альков для приватної молитви з вівтарем Діви Марії. І дерев’яну лавку на березі ставка із золотими рибками, біля водоспаду. Ми зупиняємось і кришимо рибкам чуррос. Мабуть, рибок сім-вісім гойдаються на водяній гладіні, розтуливши роти.