— Ні, Меллорі, ми не збираємось удавати, що нічого не було. Маємо повністю визнати все, що сталося минулої ночі.
Тед киває і слухняно продовжує, ніби декламує якусь завчену публічну заяву:
— Мої дії були безцеремонними й образливими. Мені соромно за свою поведінку, і я намагаюсь зрозуміти, що спонукало мене зловжити своєю перевагою.
— Вибачення прийняті, — запевняю їх. — Вам не треба більше нічого казати. Мені було б краще, якби ми просто продовжили, гаразд?
Тед дивиться на Керолайн, і вона знизує плечима. Чудово, достатньо.
— Дякую за розуміння, Меллорі. Обіцяю, що такого більше не повториться.
Він підводиться, бере свій портфель і непевною ходою крокує до фоє. За мить я чую, як грюкають вхідні двері, а потім по під’їзній доріжці рушає його авто.
— Він боїться, що ти подаси на нас у суд, — пояснює Керолайн. — Ти можеш розповісти мені, що сталося? Своїми словами?
— Керолайн, запевняю вас, нічого не сталось. Минулого вечора я ходила додому до Адріана. Його батьки влаштували вечірку. Повернулась додому після півночі, а в моєму котеджі — Тед. Він був п’яний. Сказав, що ви посварились і йому потрібне було якесь спокійне місце, щоб охолонути.
— Я думала, що він унизу. Спить на дивані.
— Як тільки я прийшла додому, він вибачився й пішов. Оце й усе.
— Він розповідав тобі про нашу сварку?
— Ні, він просто сказав, що ви — хороша людина. З добрим серцем. Він сказав, що ви зробите все для своєї сім’ї.
— І?
— І це все. Його важко було зрозуміти. Він говорив про якийсь острів, де провів літо, коли вчився в коледжі.
— «Працював на сонці і спав під зорями», — каже Керолайн, і я здогадуюсь, що вона пародіює свого чоловіка, м’яко насміхаючись із нього. — Коли він напивається, то розповідає про Відбі-Айленд.
— Я не заперечувала. Дала йому води й трохи дитячого аспірину, а потім відчинила двері — і він пішов. Кінець історії.
Вона вдивляється в моє обличчя, немов шукає доказів.
— Мені незручно ставити тобі наступне запитання, але, оскільки ти — моя наймана робітниця, думаю, що мушу це зробити. Він до тебе чіплявся?
— Ні, зовсім ні.
Тобто, можливо, я могла б згадати, що він зняв штани, копирсався в шухляді з моєю білизною і казна-що робив у моєму ліжку перед тим, як я прийшла. Але який у тому був би сенс? У бідолашної Керолайн і так уже вигляд досить жалюгідний, та й Тед попросив вибачення. Не бачу сенсу все це розбурхувати. І точно не збираюся звільнятися через те, що сталося.
— Керолайн, присягаюсь, він і пальцем мене не торкнувся. І близько цього не було.
Вона глибоко зітхає.
— Цього літа Тедові виповнилось п’ятдесят три. Упевнена, що ти чула про кризу середнього віку в чоловіків. Вони починають піддавати сумніву всі свої рішення. А на додачу до всього його бізнес ледь животіє. Це б’є по його его. Цієї осені він сподівався найняти кількох нових людей, але це, виявляється, досить проблематично.
— Наскільки велика компанія?
Вона кидає на мене дивний погляд.
— Він хотів би, щоб у штаті було сорок людей, але на сьогоднішній день там усього лише Тед. Це фірма, яка складається з однієї людини.
Усього лише Тед? А мені здавалося, що він працює у великому хмарочосі Центр-Сіті, повному секретарш, крутих комп’ютерів і величезних скляних вікон із видом на площу Ріттенхаус.
— Він казав, що працює з Cracker Barrel. І з Yankee Candle. Великими компаніями.
— Він проводив із ними зустрічі, — пояснює Керолайн. — Тед ходить по різних компаніях і пропонує запускати й супроводжувати їхні сайти, консультувати їхню діяльність у сфері електронної торгівлі. Але важко зацікавити таких великих клієнтів, якщо ти працюєш сам-один.
— Він згадував співробітників. Хлопців з іменами Майк та Ед. Казав, що вони разом обідають.
— Авжеж, вони всі працюють в одному коворкінг-центрі WeWork. В одному з тих офісів, де люди орендують столи на місяць. Бо Тедові треба мати електронну адресу в місті. Чимала частина його бізнесу полягає в тому, щоб справляти хороше враження. Здаватися важливішим, ніж ти є насправді. Це літо видалося дуже напруженим, і, схоже, минулої ночі ти бачила перші тріщини на фасаді.
У неї зривається голос, і я розумію, що жінка хвилюється не тільки за Теда, а й за їхній шлюб, за всю сім’ю. І я справді не уявляю, що їй сказати. Відчуваю полегшення, коли чую кроки Тедді, який спускається сходами. Керолайн сідає прямо й витирає очі серветкою.
Хлопчик заходить на кухню, тримаючи в руках айпад. Він водить пальцями по поверхні екрана, і той реагує гучними какофонічними вибухами.