— Містере Максвелл, це найкраща картопля фрі, яку ви коли-небудь куштували, гарантую.
Розумію, що мені треба їх перехопити і якось підготувати до того, що я накоїла. Іду на кухню, і Керолайн саме запитує Адріана, чи не хоче він чогось випити. Шафка над холодильником і досі розкрита навстіж, її вміст викрадено, але Керолайн ще цього не помітила.
А Адріан такий вродливий, що в мене аж серце розривається. Хлопець ніби щойно вийшов із душу. Волосся трохи вологе, він стильно вдягнений у темні джинси й сліпучо-білу сорочку на ґудзиках. Ніхто не помічає, як я заходжу на кухню, аж поки я не озиваюсь.
— Дещо сталося.
Керолайн вражено дивиться на мене.
— Меллорі?
— Що це в тебе на руках? — запитує Тед.
Адріан поспішає до мене.
— Ти в порядку?
І я розумію, що він — моя остання надія.
Він єдиний, хто може мені повірити.
— Це може здатися божевіллям, але я присягаюсь, що кажу правду. Коли Тедді пішов нагору на тиху годину, я відчула, що трохи стомилась. Я прилягла на диван відпочити. Збиралась просто полежати із заплющеними очима якихось кілька хвилин. А потім якимось чином — я не знаю як — дух Ані заволодів моїм тілом.
Керолайн витріщається на мене.
— Що?
— Я знаю. Я знаю, що це схоже на маячню. Але, поки я спала, вона змусила мене витягти всі олівці, фломастери й крейдочки. — Я вказую на порожню шафку над холодильником. — А оскільки ви забрали весь папір, вона змусила мене малювати на ваших стінах. Вона не змогла увійти в Тедді, тому влізла в мене.
Адріан обвиває рукою мою талію.
— Гей, усе гаразд. Ти зараз у безпеці. Ми все це з’ясуємо.
Керолайн проштовхується повз мене, вривається в барліг, ми всі йдемо за нею. Вона різко втягує повітря, вражено дивлячись на стіни й не ймучи віри очам.
— Де Тедді?
— У своїй кімнаті. Він у порядку.
Керолайн кидає погляд на чоловіка. Той біжить нагору.
Я намагаюсь детально описати події післяполудня.
— Він пішов до своєї спальні о першій. На тиху годину. Я дозволила йому взяти айпад, як ви сказали. Тедді був нагорі й спустився хвилин десять тому, якраз коли ви прийшли додому.
— Чотири години? — запитує вона.
Я показую Адріанові праву руку, всю вкриту графітом, вугіллям і пухирями.
— Я шульга, так само як і Тедді. Самостійно я б цього ніколи не зробила. Вони схожі на малюнки в моєму котеджі.
— Так, авжеж! Стиль один і той же! — Він дістає смартфон, ходить по кімнаті й фотографує різні зображення. — Перше, що ми маємо зробити, — це порівняти їх з іншими малюнками. Подивитися, чи впишуться вони в послідовність.
— Ні, — заперечує Керолайн. — Перше, що ми зробимо, — це токсикологічний тест. Просто зараз. Або я викликаю поліцію.
Адріан дивиться на неї:
— Токсикологічний тест?
— Я не можу повірити в те, що залишала тебе наодинці з нашим сином. Я не можу повірити в те, що довіряла тобі! Про що я тільки, в біса, думала?
— Я не вживаю. — Намагаюся говорити тихо, ніби якось можна вдавати, що ми вдвох із нею ведемо приватну розмову. Ніби Адріан не стоїть просто тут і не слухає. — Присягаюсь вам, Керолайн, що я зав’язала.
— Тоді в тебе не буде жодних проблем із тестом. Коли ти почала тут працювати, то погодилась на вибірковий тест щотижня. Ти сама на це зголосилась. У дні за нашим вибором. — Вона бере моє зап’ястя й розглядає руку, шукаючи характерні сліди. — Гадаю, нам треба було набагато раніше почати це робити.
З другого поверху повертається Тед і одним поглядом запевняє Керолайн, що Тедді в порядку. Тим часом Адріан намагається переконати Керолайн у тому, що вона неправильно розуміє всю ситуацію.
— Місіс Максвелл, я не знаю, про що ви говорите, але Меллорі не вживає наркотиків. Невже ви справді думаєте, що вона мала б спортивну стипендію, якби вживала героїн? Пенн Стейт негайно вигнав би її з команди.
У кімнаті западає ніякова тиша, і я розумію, що Керолайн дає мені шанс виправдатися. Я відчуваю, як мені до очей підступають сльози, бо це не так мало статися.
— Гаразд, зачекай, — кажу йому. — Річ у тім, що я була не зовсім чесна з тобою.
Адріан досі обіймає мене, але його обійми слабшають.
— Що це означає?
— Я збиралася сьогодні ввечері сказати тобі правду.
— Про що ти говориш?
І я досі не можу цього зробити.
Досі не уявляю, з чого почати.
— Меллорі не вчиться в Пенн Стейт, — пояснює Тед. — Останні вісімнадцять місяців вона проходила реабілітаційний курс. У соціальному гуртожитку «на пів дорозі додому». Вона зловживала знеболювальними за рецептом і героїном.