Я дивлюсь на стаканчик. Минула всього хвилина. Для результатів надто рано.
— Керолайн, я ледве здатна провести пряму лінію. У школі я відвідала один урок малювання. У мене була трійка з плюсом. Я жодним чином не могла намалювати ці малюнки. У мене немає для цього хисту.
— Мої пацієнти завжди кажуть одне й те ж: «Я не вмію малювати, хоч убий!» А потім вони проходять арттерапію — і результати просто приголомшливі. Вони малюють неймовірні картини, щоб подолати свою травму. Щоб прийняти правду, з якою вони не готові зустрітися.
— Це зовсім не те.
— Поглянь на жінку на своїх малюнках. Вона молода, висока. У неї спортивна статура. Вона справді біжить, Меллорі. Нікого тобі не нагадує?
Я розумію, куди хилить Керолайн, але вона помиляється.
— Це не автопортрет.
— Це символічне представлення. Візуальна метафора. Ти втратила свою молодшу сестру. Ти засмучена, ти в паніці, ти відчайдушно хочеш повернути її назад — але надто пізно. Вона впала в долину смерті. — Жінка ходить по барлогу, спрямовуючи мою увагу з одного малюнка на інший. — А потім з’являється ангел, щоб допомогти їй — нічого особливого в цій метафорі немає, еге ж? Ангел веде Бет до світла, і ти не можеш їх зупинити. Бет переходить в інший світ, вона ніколи не повернеться. Ти знаєш це, Меллорі. Усе це тут, на стіні. Це історія не Ані. Це твоя історія. Це історія Бет.
Я хитаю головою. Не хочу втягати сюди Бет. Навіть не хочу, щоб Керолайн називала її ім’я.
— Ми знаємо, що сталося, — провадить вона. — Рассел розповів нам твою історію, і це жахливо, Меллорі. Мені дуже шкода, що це сталося. Я розумію, що ти відчуваєш велику провину, велике горе. Але якщо не спрямуєш кудись ці почуття, якщо ти їх просто притлумлюватимеш… — Вона жестом вказала на малюнки по всій кімнаті. — Вони як пара під тиском, Меллорі. Шукатимуть тріщинки й знайдуть спосіб утекти.
— А як же всі інші малюнки? Жінка, яку душать?
— Абстрактне поняття, що стало буквальним, — каже Керолайн. — Можливо, горе або залежність. Мертва хватка, якою наркотики вчепились у твоє тіло.
— А жінка, яку тягнуть через ліс?
— Може, це хтось, хто витяг тебе з небезпеки? Спонсор чи наставник? Наприклад, Рассел.
— Тоді чому він мене закопує?
— Він тебе не закопує, Меллорі. Він звільняє тебе. Викопує тебе з-під гори героїну й повертає в суспільство. І подивись на себе тепер!
Керолайн повертає тест-картку так, щоб я бачила результати. Усі п’ять смужок — індикатори ТГК, опіоїдів, кокаїну, амфетамінів і метамфітамінів — показують негативний результат.
— Двадцять місяців у зав’язці, — каже Тед. — Браво! Браво!
— Ми справді пишаємось тобою, — стверджує Керолайн. — Однак зрозуміло, що попереду ще багато роботи, чи не так?
І я не знаю, як відповісти.
Я згодна, що між малюнками Ані й моєю особистою історією існують якісь загадкові паралелі.
І так, я боролась із провалами в пам’яті, хибними спогадами та іншими наслідками наркотичної залежності.
Але в моєму котеджі є ще дванадцять малюнків, від яких смердить смертю, і відповідальність за них лежить тільки на одній людині.
— Це Аня намалювала. Не я.
— Аня — це уявний друг. Тедді знає, що вона вигадана. Він розуміє, що насправді її не існує.
— Тедді наляканий і розгублений, він повторює все, що ви йому втовкмачуєте. Я розумію, що ви, шановні, учились у шикарних школах і думаєте, що пізнали весь світ. Але ви помиляєтесь щодо цих малюнків, ви помиляєтесь щодо цього будинку і ви помиляєтесь щодо Тедді. У вас під носом відбувається якесь збіса феєричне лайно, а ви не хочете подивитися правді в очі!
На цей момент я кричу, бо вже не можу стримуватися, але Тед і Керолайн непохитні. Я бачу, що вони вже мене не слухають і вже готові піти.
— Я думаю, що ми маємо просто залишитися кожен при своїй думці, — каже мені Керолайн. — Може, вона привид, а може, — просто провина. Це не має значення, Меллорі. Головне те, що ти залишила нашого сина без догляду на чотири години, і я більше не довіряю тобі за ним наглядати.
Тед погоджується, що «мають відбутися зміни», а Керолайн каже, що варто вважати цей момент своєрідним роздоріжжям, можливістю поліпшити ситуацію для всіх.
І при цьому вони обоє такі позитивні, такі доброзичливі й приязні, що я одразу розумію, що мене звільняють.
20
Я не пробула в котеджі й десяти хвилин, як задзвонив телефон.