— Ви нічого не брали з будинку?
— Ні, звісно, ні.
— Тоді чи не будете ви проти витягти все зі своїх кишень? Я вірю, що ви кажете правду, але для всіх буде краще, якщо перевірю.
Я рада, що Адріан забрав ті записи із сеансу, так що тепер мені не треба про них брехати.
— Поки що це всі мої запитання, — каже вона. — Чи маєте ви якусь інформацію, яка могла б мені допомогти?
— На жаль, ні. А ви не знаєте, що сталося?
Детектив знизує плечима.
— Немає жодних ознак насильницьких дій. Я не думаю, що хтось завдав їй шкоди. А коли ви знаходите тіло літньої людини надворі? Одягненої в нічну сорочку? Зазвичай це якісь проблеми з ліками. Вони переплутують пігулки або вживають подвійну дозу. Жінка ніколи не згадувала про якісь призначення?
— Ні, — кажу я, і це правдива відповідь. Мені кортить розповісти про ковпачки від голок, про джгут і про запах шмаленої мотузки, який шлейфом супроводжував Міці. Але Бріґґс і сама все це обов’язково знайде після невеличкої екскурсії будинком.
— Що ж, не буду вас затримувати. І чи не важко вам буде покликати сюди Максвеллів? Тед і Керолайн? Я хочу поговорити з усіма сусідами.
Пояснюю, що вони на цілий день поїхали на узбережжя, але даю номери їхніх телефонів.
— Тед і Керолайн не дуже добре знали Міці, але я впевнена, що вони допоможуть, якщо зможуть.
Вона повертається, збираючись іти, але потім передумує і зупиняється.
— І останнє запитання — трохи не по темі, але я маю знати. Хто той привид, з яким ви намагались зв’язатися?
— Її звали Енні Барретт. Вона, ймовірно, жила в моєму котеджі. Ще в 1940-х роках. Кажуть…
Бріґґс починає кивати.
— О, я знаю все про цю Енні Барретт. Я ж місцева, виросла в Коррігані, по той бік лісу. Тільки мій батько завжди казав, що вся ця історія висмоктана з пальця. Це він так висловлювався про щось сфабриковане, про якусь нахабну брехню.
— Енні Барретт була реальною особою. У мене є книжка з її малюнками. У Спрінґ-Бруці всі про неї знають.
Детектив Бріґґс збирається щось заперечити, однак притримує язика за зубами.
— Не хочу псувати гарної історії. Тим паче зараз, коли в тутешньому лісі вимальовується ще більша таємниця. — Вона простягає візитівку. — Якщо згадаєте ще щось, зателефонуйте мені.
@@@
Потім десь із годину ми з Адріаном сидимо біля басейну, спостерігаючи за веремією на задньому дворі Міці й чекаючи подальшого розвитку подій. Очевидно, що для Спрінґ-Брука це величезна сенсація, бо задній двір аж кишить полісменами, пожежниками, медиками швидкої допомоги, ще й видніється чоловік, у якому Адріан упізнає мера. Загалом ніхто нічого не робить, це просто натовп людей, які перемовляються і стоять без діла. Та нарешті з лісу виходять четверо набурмосених медиків, несучи на ношах полівініловий пакет, застебнутий на «блискавку», і невдовзі натовп починає рідшати.
Із узбережжя телефонує Керолайн, щоб дізнатися, як у мене справи. Вона каже, що вже отримала повідомлення від детектива Бріґґс і просто «вбита» цією новиною.
— Ну, тобто, мені не дуже подобалась ця жінка. Але я б нікому не побажала такої смерті. Уже з’ясували, що сталося?
— Вони вважають, що це неправильне поводження з ліками.
— А ти знаєш, що найдивніше? Ми справді чули, як Міці кричала того вечора, в четвер. Ми з Тедом сиділи біля басейну. У нас виникла суперечка, про яку, я думаю, ти вже знаєш. І раптом почули, як Міці репетує на когось у будинку. Наказує комусь забиратися геть, каже, що бачити не хоче ту людину. Ми чули кожне її слово.
— І що ви зробили?
— Я вже зібралась викликати поліцію. Насправді набрала 911 — і виклик пішов. Аж тут Міці вийшла надвір. Жінка була в нічній сорочці, і її голос зовсім змінився. Вона гукала ту людину, просила зачекати її. «Я хочу піти з тобою», — сказала вона. Мені здалося, що все знову налагодилось, тож я поклала слухавку й забула про це.
— А ви бачили ту людину?
— Ні, я просто подумала, що то був клієнт.
Мені це здалось малоймовірним. Не думаю, що Міці пускала клієнтів додому після настання темряви. Коли я вперше прийшла до неї, була лише сьома година вечора, і вона запитала, чого я так пізно стукаю у її двері.
— Послухай, Меллорі, може, ти хочеш, щоб ми приїхали раніше? Я хвилююся, що ти там сама і маєш самостійно давати собі з цим раду.
Я вирішую не казати їй, що поряд зі мною біля басейну сидить Адріан і вивчає записи, які ми знайшли в будинку Міці, все ще налаштований розшифрувати їх.
— Я в порядку, — заспокоюю її.
— Ти впевнена?
— Залишайтесь там стільки, скільки схочете. Тедді весело проводить час?