Виходжу з ванної і бачу, що Адріан уже приготував мені постіль. Усе світло вимкнене, крім маленької лампи біля ліжка. Блокнот для малювання й олівці лежать на нічному столику так, щоб я могла легко їх дістати, якщо охопить натхнення чи ще щось.
Адріан стоїть на кухні спиною до мене, дістаючи з холодильника бляшанку зельтерської. Він не помічає мене, аж поки я не стаю просто позаду.
— Думаю, я готова.
Він обертається й усміхається.
— На вигляд цілком готова.
— Сподіваюсь, тобі не дуже нудно.
Він показує мені свій телефон.
— У мене є гра Call of Duty Mobile. Я рятуватиму заручників в Узбекистані.
Стаю навшпиньки й цілую його.
— На добраніч.
— Удачі, — каже він.
Я лягаю в ліжко, вкриваюсь простирадлом, а Адріан вмощується на стільці в дальньому кінці котеджу. За шумом стельового вентилятора й сюрчанням галасливих цвіркунів я майже не помічаю присутності хлопця. Повертаюсь на бік обличчям до стіни. Після двох довгих і виснажливих днів розумію, що проблем із засинанням не буде. Щойно торкаюсь головою подушки, одразу відчуваю, як усе моє напруження спадає; відчуваю, як розслаблюються мої м’язи, як тіло м’якшає. І хоч Адріан усього за кілька кроків, уперше за багато ночей у мене немає відчуття, ніби за мною хтось стежить.
Пам’ятаю тільки один із моїх снів. Я в Зачарованому лісі, лежу на добре втоптаній стежці й дивлюся вгору на чорне нічне небо. Ноги підняті над землею. Якась тьмяна постать тягне мене за кісточки, волочить тіло по підстилці із сухого листя. Мої руки підняті над головою. Відчуваю, як пальці чіпляються за каміння й коріння, але не можу вхопитися за них; я немов паралізована й не можу зупинити того, що відбувається.
А потім дивлюся вгору з дна якоїсь ями; таке враження, ніби я впала на дно колодязя. Моє тіло скручене в крендель. Ліва рука затиснута під спиною, а ноги широко розставлені. Я знаю, що повинно боліти більше, ніж насправді, але якимось чином одночасно перебуваю у своєму тілі й поза ним. Високо наді мною в яму заглядає якийсь чоловік. Щось маленьке й м’яке вдаряє в груди. Воно відскакує вбік, і я бачу, що це дитяча іграшка — плюшевий кролик. За ним падає плюшевий ведмедик і маленький пластмасовий м’ячик.
— Мені шкода, — каже той чоловік, і голос звучить глухо, ніби він говорить під водою. — Мені дуже, дуже шкода.
Потім мене по обличчю б’є грудка землі. Я чую, як лопата з тихим шурхотом встромляється в купу землі, і на мене знову падає земля й каміння. Чую, як бурчить той чоловік; відчуваю, як на груди тисне вага, як вона все більше притискає моє тіло, а потім я вже нічого не бачу. Суцільна темрява.
Потім намагаюсь розплющити очі — і знову опиняюсь у своєму котеджі. Світло вимкнене, а маленький годинник на нічному столику показує 3:03. Я лежу в ліжку, стискаючи олівець зі зламаним грифелем. Навіть у темряві бачу, що мої кухонні стільці порожні. Припускаю, що Адріан утомився чекати, поки щось станеться, і пішов додому.
Я встаю, щоб переконатись що двері зачинені. Відкидаю простирадла й звішую ноги з ліжка, і тільки тоді бачу, що голий до пояса Адріан спить на підлозі, лежачи паралельно до мого ліжка й поклавши голову на зігнутий лікоть і скручену жужмом сорочку.
Простягаю руку й обережно трясу його за плече.
— Гей.
Він миттєво сідає.
— Що сталось?
— Це спрацювало? Я щось намалювала?
— Ну, і так, і ні.
Він вмикає маленьку лампу, потім розгортає блокнот для малювання й показує першу сторінку. Вона майже вся вкрита карлючками. Поверхня сторінки всуціль замальована грифелем. Лишились тільки дві маленькі білі плямки — два місця, де кінчик олівця проштрикнув папір, і там видніється тепер наступна чиста сторінка.
— Якраз минула перша ночі, — розповідає Адріан. — Ти спала десь близько години. Я вже збирався здатися й теж лягати. Тож вимкнув світло й ліг на підлогу. І тоді почув, як ти повернулась і потяглась по блокнот. Ти навіть не сіла. Малювала це, лежачи в темряві.
— Це й на малюнок не схоже.
— Може, Аня каже нам, що вона закінчила. Більше малюнків немає. У нас уже є все, що потрібно.
Але цього не може бути. Чогось іще не вистачає, я в цьому впевнена.
— Мені приснилось, що я на дні ями. Якийсь чоловік сипав на мене землю лопатою. Можливо, це малюнок тієї землі.
— Можливо, але яка нам з того користь? Про що ми можемо дізнатися з малюнка землі?