Кертіс розповідає цю історію впевнено й переконливо, але я й досі не можу в неї повірити.
— І ніхто так і не дізнався правди? Люди в Спрінґ-Бруці досі думають, що її вбили. Вона — місцеве страховисько. Діти кажуть, що вона бродить у лісі.
— Я думаю, що Спрінґ-Брук мало змінився з 1940-х років. Тоді він був заможним, а тепер, б’юсь об заклад, ви просто називаєте його «успішним». Різні слова про одне й те ж. Але якщо ви поїдете в Корріган, то знайдете чимало людей, які знають правду.
Пригадую розмову з детективом Бріґґс.
— Здається, я вже одну зустріла. Але я їй просто не повірила.
— Що ж, сподіваюсь, це вас заспокоїть, — каже Кертіс. — Мене чекає дружина в машині, тож мушу повернути вам вашого друга.
Я дякую Кертісу за витрачений час, і він передає слухавку Адріанові.
— Неймовірно, правда ж?
— То ми помилялись у всьому?
— Енні Барретт ніхто не вбивав. Вона — не наш привид, Меллорі. Усі ці малюнки надходили від когось іншого.
— Тедді! — Я піднімаю голову й бачу Керолайн Максвелл, яка стоїть на краю басейну й гукає сина. — Уже пізно, любий. Пора митися.
— Ще п’ять хвилинок! — просить він.
Я махаю Керолайн, показуючи, що потурбуюсь про нього.
— Мені треба йти, — кажу Адріанові. — Ти не хочеш зайти, коли повернешся додому? Це ж моя остання ніч.
— Якщо ти не проти почекати допізна. GPS каже, що я не повернусь до півночі.
— Я чекатиму. Їдь обережно.
Голова йде обертом. Таке враження, що я з розгону врізалась у цегляну стіну. Розумію, що провела останній тиждень, ідучи хибним шляхом, і тепер маю зібрати докупи й переосмислити все, що знаю про Аню.
Але спочатку слід витягти Тедді з басейну.
— Ну ж бо, Ведмежатку. Треба помитися.
Ми беремо рушники й ідемо до кабінки літнього душу. Біля кабінки є маленька лавочка, і Керолайн уже поклала там піжамку Тедді в пожежних машинках і чисту білизну. Я простягаю руку в кабінку, вмикаю воду й регулюю кранами її температуру, щоб була тепла. Потім Тедді заходить усередину й замикає двері, а я стою назовні, тримаючи його рушник. Мокрі купальні плавки Тедді ляскають об бетонну підлогу, а потім його маленькі ніжки виштовхують їх до мене. Я скручую поліефірну тканину в руках, витискаючи з неї всю воду. Потім кидаю погляд на подвір’я будинку Міці. На кухні горить світло — детектив Бріґґс повернулась на місце злочину. Вона ходить по двору з якоюсь металевою палицею, тикає нею в землю, щось вимірює. Я вітально махаю їй рукою, і жінка підходить.
— Меллорі Квінн, — каже вона. — Я чула, що ви завтра залишаєте Спрінґ-Брук.
— Якось не склалося.
— Так само каже й Керолайн. Хоча мене трохи здивувало, що ви про це не згадували.
— Просто не прийшлось до слова.
Детектив чекає, чи не скажу я ще чогось, але що вона хоче від мене почути? Пишатися звільненням наче не випадає. Намагаюся змінити тему.
— Я щойно розмовляла з онуком Енні Барретт. Чоловіком на ім’я Кертіс Кемпбел, який живе в Акроні, штат Огайо. То він стверджує, що його бабуся Енні прожила аж до вісімдесяти одного року.
Бріґґс усміхається.
— Я ж вам казала, що вся та історія шита білими нитками. Мій дід виріс із Віллі. Вони часто разом рибалили.
Нас перебиває Тедді, гукаючи з кабінки душу:
— Гей, Меллорі!
— Я тут, дружочку.
У його голосі чується паніка.
— На милі сидить жук.
— Який жук?
— Великий. Тисячоніжка.
— Бризни на нього водичкою.
— Я не можу, треба, щоб ти це зробила.
Він відмикає двері й відступає в дальній куток кабінки, даючи мені дорогу. Я простягаю руку до бруска мила Dove, очікуючи побачити якусь гидку слизьку лусочницю, але там нічого немає.
— Де він?
Тедді хитає головою, і я здогадуюсь, що жук був просто хитрістю, приводом змусити мене відчинити двері.
Він пошепки запитує:
— Нас арештовують?
— Хто?
— Ота тітка з поліції. Вона на нас сердиться?
Я збентежено дивлюсь на Тедді. Що за безглузда розмова?
— Ні, дружочку, все добре. Ніхто нікого не арештовує. Просто домивайся, гаразд?
Я зачиняю двері, і він замикає їх за мною.
Детектив Бріґґс досі чекає.
— Усе гаразд?
— Він у порядку.
— Я маю на увазі вас, Меллорі. У вас такий вигляд, ніби ви щойно побачили привида.
Опускаюся на стілець, намагаючись укоськати рій думок у голові, і кажу, що й досі не можу оговтатись від телефонної розмови.
— Я переконала себе, що Енні Барретт убили. Просто не можу повірити, що люди розповсюджують цю історію вже сімдесят років.