Я заперечно хитаю головою.
— Вибачте.
— Без проблем. Воно в мене десь є.
Він розстібає портфель і дістає манільську файлову теку, напхану документами. Коли передивляється файл, я бачу, що там повно листів і резюме від інших претендентів. Їх штук із п’ятдесят.
— Ось воно, Меллорі Квінн. — І коли він витягає з тієї купи моє резюме, я помічаю, що там повно рукописних приміток.
— Центральна середня школа, але без коледжу, так?
— Поки що без.
— Ви вступаєте цієї осені?
— Ні.
— Навесні?
— Ні, але, сподіваюсь, найближчим часом.
Тед проглядає моє резюме, потім примружується і піднімає голову, ніби чогось не розуміє.
— Тут не сказано, чи ви володієте іноземною мовою.
— Ні, прошу вибачення. Якщо тільки не брати до уваги південно-філадельфійського акценту. Гей, хлопаки, чи не посьорбати нам оцеї солоденької ґаґлянки, га?
Керолайн сміється:
— О, це кумедно!
А Тед просто позначає свої нотатки маленьким чорним хрестиком.
— А як щодо музичних інструментів? Фортепіано чи скрипка?
— Ні.
— Образотворче мистецтво? Живопис, рисунок, скульптура?
— Ні.
— Ви багато подорожували? Бували за кордоном?
— Коли мені було десять років, ми їздили в Діснейленд.
Він додає в моє резюме ще один хрестик.
— А тепер ви працюєте на свою тітку Беккі?
— Вона не моя тітка. Це просто назва: школа-інтернат Тітоньки Беккі[6]. Щоб було ABC, розумієте?
Він переглядає свої нотатки.
— Точно, точно, тепер згадав. Вони надають робочі місця для тих, хто одужує. А ви знаєте, скільки їм платить штат за те, щоб вони взяли вас на роботу?
Керолайн хмуриться.
— Любий, хіба це має значення?
— Мені просто цікаво.
— Та я не проти відповісти, — кажу я. — Штат Пенсильванія платить одну третину моєї зарплати.
— А ми б заплатили все, — Тед починає писати цифри на берегах мого резюме, заглибившись у якісь складні розрахунки.
— Теде, в тебе є ще якісь запитання? — цікавиться Керолайн. — Бо Меллорі вже пробула тут досить довго. А я таки маю показати їй наш задній двір.
— Гаразд. Я отримав усе, що потрібно було. — Мені впадає в око, що він кладе моє резюме на самісінький низ стосу. — Приємно було познайомитись із вами, Меллорі. Дякую, що зайшли.
@@@
— Не зважай на Теда, — каже мені Керолайн за кілька хвилин, коли ми виходимо з кухні у великі розсувні скляні двері, які ведуть у двір. — Мій чоловік дуже розумний. Чарівник із комп’ютерами. Але в соціальному плані незграбний і зовсім не розуміє, що значить реабілітація. Він вважає, що найняти тебе — це дуже ризиковано. Він хоче взяти на роботу когось зі студентів Пенна[7], такого собі вундеркінда на тисячу шістсот балів SAT[8]. Але я переконаю його, що ти заслуговуєш на шанс. Не хвилюйся.
На обійсті Максвеллів є великий задній двір із пишною зеленою галявиною, оточений високими деревами, кущами й квітниками, що вбирають очі різнобарв’ям. Посеред двору — чудовий плавальний басейн, огороджений шезлонгами й парасолями, достоту як у якомусь лас-вегаському казино.
— Це прекрасно!
— Наша особиста оаза, — каже Керолайн. — Тедді любить тут гратися.
Ми йдемо галявиною, а трава під ногами здається туго натягнутою і пружною, ніби поверхня батута. Керолайн вказує на ледь помітну стежинку в кінці двору, пояснюючи, що вона спускається в Гайденс-Ґлен — заповідник площею триста акрів, увесь перерізаний стежками й річечками.
— Ми не пускаємо туди Тедді самого через річечки. Але ти можеш скільки завгодно із ним там гуляти. Тільки стережися отруйного плюща.
Ми майже перетинаємо двір, коли я нарешті помічаю гостьовий котедж, наполовину прихований деревами, ніби його потроху поглинає ліс. Котедж нагадує мені пряниковий будиночок із казки «Гензель і Ґретель» — це мініатюрне швейцарське шале, з дощаними стінами й А-подібним дахом. Ми піднімаємось трьома сходинками на крихітний ґанок, і Керолайн відмикає вхідні двері.
— Попередній господар тримав тут свою газонокосарку. Використовував його як садовий сарай. Але я тут усе для тебе приготувала.
Усередині котедж — просто одна кімната, маленька, але бездоганно прибрана й облаштована. Стіни білі, крокви відкриті, ґратчаста стеля із товстих коричневих балок. Дерев’яна підлога така чиста, що я просто не можу не зняти кросівки. Праворуч — маленька кухонька; ліворуч — найзатишніше у світі ліжко з пухнастим білим покривалом і чотирма величезними подушками.
8
Стандартизований американський тест, необхідний для вступу до коледжів і вищих навчальних закладів США.