— Ні, дякую.
— Думаю, тобі сподобається, Меллорі. Він корисний при запаленні. Після довгого тренування. Ось я тобі принесу.
Вибору не лишається.
Він кидається на кухню, і я можу заприсягнутися, що бачу в очах Керолайн проблиск роздратування. Однак вона лише запитує:
— Сподіваюсь, тобі сподобалася вечеря?
— Так, це було неймовірно. Дякую.
— Чудово, що ми змогли влаштувати тобі гідні проводи. І я вважаю, що це було корисно для Тедді. Щоб дати йому відчуття завершеності. Для дітей це важливо.
Западає ніякова пауза. У мене готові запитання, які треба поставити, але я хочу дочекатися повернення Теда, щоб побачити реакцію кожного з них. Ковзаю поглядом по кімнаті, й очі зупиняються на двох малюнках, які я раніше чомусь прогледіла, — маленькі й майже біля підлоги. Не дивно, що ми з Адріаном їх пропустили. Малюнки розташовані біля електричної розетки, а один зовсім оточує розетку, ніби електрика виривається з неї і стає елементом сюжету. Ангел користується якоюсь чарівною паличкою — притискає її до грудей Ані, оточує її енергетичним полем і паралізує.
— Це електрошокер Vipertek?
Керолайн усміхається, визираючи з-за келиха вина.
— Вибач?
— На цих малюнках. Я не помітила їх у п’ятницю. Хіба її паличка не схожа на ваш Viper?
Керолайн бере пляшку й наливає в келих вина по самі вінця.
— Якщо ми почнемо інтерпретувати всі символи на цих малюнках, то нам і ночі не вистачить.
Але я знаю, що ці малюнки — не символи. Вони — частина послідовності, вони — забраклі елементи головоломки. Адріан мав рацію щодо таємничих чорних карлючок: Аня каже нам, що вона закінчила. Більше малюнків немає. У нас уже є все, що потрібно.
Тед повертається менше ніж за хвилину з паруючим кухлем сірої рідини. Вона схожа на воду, в якій полоскали ганчірку для підлоги, і смердить, як зоомагазин. Я беру підставку й прилаштовую кухоль на журнальному столику.
— Його не треба заварювати, — пояснює Тед. — Можна пити, коли трохи охолоне.
Потім він сідає поряд із дружиною і вовтузиться з ноутбуком, замінюючи Марвіна Ґея на Джоні Мітчелл, на ту її пісню, де струменисті пасма волосся ангела і зáмки з морозива в повітрі.
— Я дізналася дещо цікаве про Міці, — кажу їм. — Перед самою смертю вона надсилала мені повідомлення. Хотіла, щоб я знала, що Аня — це не ім’я. Це щось інше. Детектив Бріґґс не змогла в цьому розібратися.
— Ну, це, безумовно, ім’я, — каже Тед. — Це зменшувальна форма російського імені Анна. Воно дуже поширене в Східній Європі.
— Авжеж, але я спробувала вставити його в Google Translate. І виявляється, що це слово з угорської мови. Воно означає «мамуся». Не мати, а мамуся. Так, як сказала б дитина. Хіба не дивно?
— Не знаю, — каже Керолайн. — Справді?
— Чай смачніший, коли теплий, — каже Тед. — Він розріджує слиз у пазухах.
— А знаєте, що ще дивно? Тедді каже, що ніколи не літав літаком. Навіть незважаючи на те, що три місяці тому ви всі разом прилетіли сюди з Барселони. А за даними American Airlines, це восьмигодинний політ. Я перевіряла. Як може хлопчик забути про найбільшу у своєму житті подорож літаком?
Керолайн починає щось пояснювати, але Тед швидко перериває її:
— Це насправді смішна історія. Тедді нервувався через поїздку, тож я вирішив дати йому димедрол. Кажуть, він допомагає дітям заснути. Але ж я не знав, що Керолайн уже дала йому димедрол. Тож він отримав подвійну дозу. Він вирубився на цілий день. Прокинувся аж тоді, коли ми їхали в орендованому автомобілі.
— Серйозно, Теде? Це ваше пояснення?
— Це правда.
— Подвійна доза димедролу?
— Що ти маєш на увазі, Меллорі?
Він видушує усмішку, проте його очі благають мене припинити розпитування.
Але тепер я вже не можу зупинитися.
Я ще маю поставити найбільше запитання.
Запитання, яке все пояснить.
— Чому ви не сказали мені, що Тедді — це дівчинка?
Я дуже ретельно спостерігаю за реакцією Керолайн, і якщо вона щось і виявляє, то це якесь лицемірне обурення.
— Ну, перш за все, ми вважаємо формулювання твого запитання образливим. Ти розумієш чому?
— Я бачила його в душі. Після купання. Невже ви думали, що я ніколи не дізнаюся?
— Майже так і вийшло, — сумно мовить Тед.
— Це не таємниця, — каже Керолайн. — Ми, звісно ж, не соромимось його ідентичності. Просто не знали, як ти це сприймеш. Очевидно, що Тедді народився дівчинкою. І впродовж трьох років ми виховували його як дівчинку. Але потім він дав нам зрозуміти, що ідентифікує себе як хлопчика. Тож так, Меллорі, ми дозволили йому виражати свою стать за допомогою одягу й зачіски. І, звичайно ж, дозволили вибрати якесь маскулінне ім’я. Він обрав ім’я свого тата.