— Керолайн, будь ласка, — кажу їй, але замість слів виходить якась каша. Я підвищую голос і знову пробую говорити, але губи не слухаються. Я схожа на ляльку, в якої сідає батарейка.
— Ш-ш-ш, — шепоче вона, притискаючи палець до губів. — Ми не хочемо розбудити Тедді.
Я перекочуюсь на бік і відчуваю, як биті скалки впиваються в стегно. Керолайн намагається обійти мене, тримаючись подалі, але я розлягаюсь упоперек коридору, перегороджуючи їй дорогу. Згинаю праве коліно, і, дякуючи Богу, воно рухається добре. Підтягаю праве стегно якомога ближче до тіла. І коли Керолайн нарешті набирається сміливості, щоб переступити через мене, різко викидаю ногу вперед і щосили б’ю п’ятою в її гомілку. Лунає гучний удар, і вона важко падає, придушивши мене.
І я знаю, що вона в моїх руках. Знаю, що я сильніша, ніж Керолайн і Тед, разом узяті. Я провела останні двадцять місяців, готуючись до цього моменту. Бігала, плавала й правильно харчувалась. Робила по п’ятдесят відтискань через день, поки Тед і Керолайн сиділи, пили вино й нічого не робили. Тож я не збираюсь просто сидіти склавши руки й здаватися. Передпліччя Керолайн падає поряд з моїм обличчям, я хапаю його зубами й щосили кусаю. З несподіванки вона скрикує, відсмикує руку і тягнеться до мого телефона. Я хапаю її ззаду за сукню, сіпаю, і м’яка бавовна рветься, як папір, оголюючи шию і плечі. І в цей момент я нарешті вздріваю те горезвісне татуювання університетських часів, зроблене в період її високохудожніх метань, коли вона була одержима Джоном Мільтоном і «Втраченим раєм».
Це — пара великих крил, укритих пір’ям, просто між лопатками.
Крила ангела.
Із кухні поспішає Тед. У руках тримає Viper і кричить Керолайн, щоб вона забиралася з його дороги. Я знову підтягаю до себе ногу — це моя остання надія, — якщо вдарю його, може, він впустить Viper, може, мені вдасться…
27
Я кліпаю кілька разів і прокидаюсь у темряві.
У сутінках упізнаю знайомі обриси: моє ліжко, тумбочку, непорушний стельовий вентилятор, товсті дерев’яні крокви над головою.
Я в котеджі.
Сиджу прямо на стільці з жорсткою спинкою, і носові пазухи в мене горять. Таке враження, ніби їх промили хлоркою.
Намагаюсь підвестись, але виявляю, що не володаю руками: мої зап’ястя схрещені за спиною, скручені під болючими кутами й міцно прив’язані до стільця.
Я ворушу губами, щоб покликати на допомогу, але голову туго стягує якась лямка. У рот запхана ганчірка, зжужмана в мокру кулю завбільшки з яблуко, яка нестерпно тисне на щелепу.
Мої м’язи напружені, а серце починає калатати в грудях, коли я розумію, що не можу рухатись, не можу говорити, не можу кричати, навіть не можу відкинути волосся з обличчя. Позбавте людину вибору «бий або біжи» — і не залишиться нічого, крім паніки. Дикий жах клубком підступає до горла, і мене ось-ось знудить, та, на щастя, цього не стається, бо тоді я напевно задихнулася б.
Заплющую очі й проказую коротку молитву: «Будь ласка, допоможи мені, Господи. Допоможи мені придумати, що робити». Потім я роблю носом глибокий затяжний вдих, максимально наповнюючи повітрям легені, і видихаю. Це вправа на розслаблення, якої я навчилась у реабілітаційному центрі, вона допомагає вгамовувати тривогу: сповільнює пульс і заспокоює нерви.
Повторюю цю вправу тричі.
А потім змушую себе думати.
У мене ще є варіанти. Мої ноги не зв’язані. Є шанс, що я зможу встати, але тоді стілець буде прив’язаний до спини, як панцир у черепахи. Рухатимусь я повільно й незграбно, але сама можливість ходити повністю не виключена.
Я можу повертати голову ліворуч і праворуч. Мені видно досить далеко на кухню, щоб розібрати цифри на світлодіодному годиннику мікрохвильовки: 11:07. Адріан має повернутися близько опівночі. Він обіцяв зайти до мене. А раптом хлопець постукає у двері котеджу, а ніхто не відповість? Чи є шанс, що він таки спробує проникнути всередину?
Ні, не думаю.
Хіба що я зможу подати йому сигнал.
Я не дотягнуся до своїх кишень, але не сумніваюсь, що вони порожні. Ані телефона. Ані ключів. Ані електрошокера. Зате на кухні є повна шухляда ножів. Якби вдалось якимось чином дістати ножа й перерізати пута, я позбулась би стільця й мала б зброю.