28
Вона пливе в якомусь тумані — жінка в білому з довгим чорним волоссям із проділом посередині. Її сукня поцяткована шматочками листя й брудом. Обличчя ховається в темряві, а голова нахилена вбік, наче вона не може тримати її прямо. Але я більше не боюсь. Принаймні я заспокоїлась.
Намагаюся підвестись і підійти до неї, але все ще сиджу на стільці. Мої зап’ястя досі зв’язані за спиною.
І тоді мені приходить жахлива думка:
Оце — моє потойбічне життя?
Це моє покарання за той час, який я провела на землі? Ціла вічність на самоті в якомусь порожньому котеджі, прив’язана до жорсткої спинки дерев’яного стільця?
— Я не знаю, що робити, — шепочу їй. — Ти не могла б мені допомогти?
Марґіт наближається до мене, не роблячи жодного кроку. Відчуваю її запах, цю ядучу суміш сірки й аміаку, але він мене більше не турбує. Я така вдячна за її присутність, що цей сморід чинить на мене майже заспокійливу дію. Коли Марґіт минає вікно, місяць висвітлює її обличчя й тіло. І я бачу, що, попри всі подряпини й темні синці, попри зламану шию і подерту сукню, вона — неймовірно вродлива жінка.
— Ти повинна допомогти мені, Марґіт. Ти єдина, хто може мені допомогти. Будь ласка.
Вона намагається підвести голову, ніби хоче прислухатися, але та падає назад, наче квітка зі зламаним стеблом. Вона кладе руку мені на плече, однак я не відчуваю якогось доторку чи тиску зовні. Натомість мене охоплює приголомшливе почуття скорботи й провини. В уяві я бачу місце, де ніколи не була, — поле біля озера, полотно на мольберті, дитина на ковдрі. Розумію, що мені знайоме це місце із зображень — з малюнка, який Марґіт залишила в мене на ґанку, і з малюнка Тедді в стосику його робіт, які Керолайн зберігає в барлозі. Я можу викликати в пам’яті обидва малюнки, одну й ту саму сцену у виконанні двох різних художників.
І коли я дивлюсь на цю жінку й дитину, то відчуваю горе Марґіт так ясно, як і своє: я мала приділяти більше уваги. Я не повинна була так відволікатись. Якби я була трохи обачніша, усе й досі було б добре. А може, це моє горе, бо я також чую, як Марґіт каже: ти не винна, помирись із минулим, пробач собі. І вже не знаю, хто кого втішає: я її чи вона мене, я не можу сказати, де закінчується моя провина і починається її. Можливо, це таке горе, якого ми ніколи не позбудемось, навіть після смерті.
Потім двері відчиняються, і Тед вмикає світло.
Він бачить, як я заливаюсь сльозами, і змінюється на виду.
— О Боже, — каже він. — Мені так шкода, Меллорі. Просто посидь спокійно.
Я озираюсь навкруги, шукаючи Марґіт, але вона зникла.
Я досі у своєму котеджі.
Не в якомусь імлистому ефірному потойбіччі, а все ще в Спрінґ-Бруці, штат Нью-Джерсі, прив’язана до дерев’яного стільця. Мої ноги спираються на підлогу, а годинник на мікрохвильовці показує 11:52.
І досі відчуваю крижаний холод на згині руки, куди Керолайн встромила голку, але я цілком жива й анітрохи не під кайфом.
— Вона вколола мені наркотик. Ваша дружина…
— Дитяча присипка, — каже Тед. — Я підмінив героїн дитячою присипкою. Ти в порядку. — Він вовтузиться позаду мене, сіпаючи тканинні лямки, якими мої зап’ястя прив’язані до стільця. — Чорт, вона точно переборщила з цими вузлами. Мені потрібен ніж. — Він іде на кухню і починає довбатися в шухляді для столового приладдя.
— Що ви робите?
— Захищаю тебе, Меллорі. Я завжди тебе захищав. Пам’ятаєш свою першу співбесіду? Усі ті грубі й неприємні запитання про твою кваліфікацію? Я намагався відлякати тебе. Я прагнув відлякати всіх кандидаток. Але ти була наполеглива. Справді хотіла тут працювати. А Керолайн бачила в тобі вирішення всіх наших проблем.
Він приносить зазубрений ніж до мого стільця й швидко перерізає пута. Мої руки повисають обабіч, і я знову можу ними ворушити. Потихеньку, обережно торкаюся пальцями до пульсуючої ґулі на голові й намацую скляні друзки, що там поналипали.
— Вибач, що я тебе вдарив. Ми зупинимось на заправці й купимо тобі льоду. — Тед відчиняє дверцята моєї шафи й радіє, побачивши порожні вішалки. — Ти вже спакувалась! Чудово. Моя сумка в машині, тож можемо їхати. Я думаю, ми будемо в дорозі всю ніч. Знайдемо якийсь готель, щоб віддихатись. А потім рушимо далі на захід. Я знайшов шикарний будинок на Airbnb. Щоб оселитися там. Тобі сподобається, Меллорі. Звідти відкривається грандіозний вид на П’юджет-Саунд.