1. Главная
  2. Книги
  3. Руданський Степан Васильевич
  4. Приказки
  5. Страница 10
Выбрать главу

СПОВІДЬ

Хто не знає, що по­пи все Звикли на дур­ни­цю! Сповідав раз їден по­пик Грішну мо­ло­ди­цю… Молодиця мо­ло­дая, Тлуста, урод­ли­ва; Груди білі - як зба­ня­та; Сама чор­ноб­ри­ва. Піп нак­рив ї пат­рахілем, Ніби сповідає, А сам ма­ло не при­лип­не, Її про­мов­ляє: «Чи не мож­на, мо­ло­дич­ко, В те­бе по­жи­ви­тись? Буду за тя гос­по­деві День і ніч мо­ли­тись. Я ще здав­на те­бе люб­лю!..» - Піп її тур­ко­че… Молодиця й собі ка­же: «А я вас, па­нот­че!» Дзвонять дзво­ни на «Дос­той­но», Дзвонять - і по всьому. Йде чор­ня­ва мо­ло­ди­ця Із церк­ви до­до­му. Тілько двері відхи­ли­ла - Чоловік оз­вав­ся: «Чого те­бе на сповіді Батюшка пи­тав­ся?» «Ет! Чо­го він не пи­тав­ся! Чи все спам’ятаю?.. Хотів му­ки на прос­ку­ри, Питав, чи не маю». «Ні, пся­юхо!.. Не до шми­ги! Не му­ки він хо­че! Чув я доб­ре, як ка­за­ла-сь: «А я вас, па­нот­че!» Стережися, ко­ли хо­чеш!.. А то як по­чую, То й тобі му­ки на­ме­лю, Й йо­му на­пет­люю!»

17 ап­ре­ля

СХОВАЛАСЬ

По ор­дані, [5] як зви­чай­не У лю­дей бу­ває, Ходить ба­тюш­ка з кро­пи­лом Хати ок­роп­ляє. І, зви­чай­не, як ба­тюш­ка, - Чого ж тут бо­ятись? Але од­на мо­ло­ди­ця - Ні, та­ки хо­ва­тись… Ставить діти на припічку, Каже їм ка­за­ти, Що ма­тері не­ма вдо­ма, На яр­мар­ку ма­ти. Сама жи­во під пос­те­лю, Ноги підги­нає. Аж при­хо­дить і ба­тюш­ка, «В Ор­дані» співає. І співає, ок­роп­ляє Образи й по­ро­ги, Далі сте­лю і пос­те­лю - Та й заг­ля­нув но­ги. По «Ордані» дає дітям Хреста цілу­ва­ти Та й пи­тає, мов не знає: «А де ж ва­ша ма­ти!» «Пішла ма­ти на яр­ма­рок! Нема вдо­ма ма­ми!..» - Запищали малі діти Різно го­ло­са­ми. «То скажіть же своїй мамі, - Й по­ка­зав ру­кою, - Нехай бе­ре на яр­ма­рок І но­ги з со­бою».

ПІП НА ЯРМАРКУ

Шиє собі по яр­мар­ку Молодчина жва­вий, Підглядає, що в ба­тюш­ки Гроші у ха­ляві. Та і гроші ж то хо­роші - Самії ду­ка­ти. «Будь що бу­де, - про­мов­ляє, - А тре­ба діста­ти…» Сюда-туда по­вер­нув­ся - Вже й ви­ду­мав шту­ку, Підступає до ба­тюш­ки - Цмок йо­го у ру­ку. «Батюшечко,- став ка­за­ти,- Вчиніть мою во­лю!.. Потрудіться на ча­со­чок До кра­му зо мною. Я - най бо­гу не­ви­мов­но - Ризи ви­би­раю, Та сам ба­чу, що ні міри, Ні пут­тя не знаю…» Пішов ба­тюш­ка до кра­му, Ризи ви­би­рає; Вибрав самі що­най­кращі, На се­бе вби­рає. А той присів ко­ло нього, Ніби поп­рав­ляє, А тут тілько від ка­лит­ки Ремінці зби­рає. Шарп ка­лит­ку - та у но­ги… Піп до нього хо­че, А ку­пець йо­го за ри­зи: «Пагади, па­нот­че!» Заким отець по­вер­нув­ся, З се­бе ри­зи ски­нув - Молодчина з йо­го грішми Десь, як вітер, зги­нув.

ЧОРТ

Приглянувся ксьондз-доб­родій До чу­жої жінки. Що день бо­жий по­си­лає Фіги та род­зин­ки… Посилає, все пи­тає, Коли зго­да бу­де. Коли її чо­ловіка Удома не бу­де… Але жінка не [з] тих жінок: Подарунки бра­ла, А ксьондзові усе-та­ки Слова не да­ва­ла… Далі ви­дить - тре­ба да­ти, Нічого ро­би­ти! Тілько собі за­миш­ляє Ксьондза підго­ли­ти… Каже му­жу. Муж нав­мис­не Зрання виїжджає, А во­на тут пов­ну скри­ню Сажі на­си­пає… Насипала, за­чи­ни­ла, В печі роз­па­ли­ла Та ніби­то на ве­че­рю Ксьондза зап­ро­си­ла, Ксьондз при­хо­дить, габіт з се­бе!.. Жарти по­чи­нає… Помаленьку-помаленьку - Ба вже й обіймає… Помаленьку-помаленьку - Ба вже і за діло… Аж тут рап­том ко­ло ха­ти Щось за­гур­котіло!.. «Ах, не­щас­тя! - жінка ка­же,- Кінець мо­го віка! Чи ж не ли­хе при­та­щи­ло Мого чо­ловіка! Іскидайте жи­во шмат­тя, Голі роз­би­рай­тесь, Та от скри­ня ко­ло ла­ви, У скри­ню хо­вай­тесь!..» Ксьондз ски­дає, й по­ма­гав Сама гос­по­ди­ня, І в ми­нуті з го­лим ксьондзом Зачинилась скри­ня. Входить в ха­ту і гос­по­дар, Нібито не знає; Стелиться собі на скрині Та й спа­ти ля­гає… Лежить собі на тій скрині Та й по­чав ка­за­ти: «А що, жінко, завт­ра, - ка­же, - Тра скри­ню про­да­ти. Коло нас тут не­да­ле­ко Торговиця бу­де. Повезу її до ли­ха, Може, куп­лять лю­ди!» «Нащо тобі про­да­ва­ти? - Каже мо­ло­ди­ця.- Нехай собі бу­де вдо­ма, Може, при­го­диться!» «Пригодиться-пригодиться… А знаєш мов­ча­ти? Та ж не твоя, моя скри­ня! Я хо­чу про­да­ти!» І обоє гос­по­дарі Разом за­мов­ча­ли; Замовчали, по­ми­ри­лись Та й по­за­си­па­ли… Устав ра­но пан гос­по­дар, Коні зап­ря­гає, Вивалює на віз скри­ню, Коні по­га­няє. Їде собі на яр­ма­рок Скриню про­да­ва­ти… Але їде й пан з жо­ною До костьолу, зна­ти… Оглядає та й пи­тає: «Що ве­зеш, Іва­не?» «Везу скри­ню, - Іван ка­же, - В скрині чор­та, па­не!» А тут пані обер­ну­лась Та й па­нові ка­же: «Рорros, dusz­ko, te­go chlo­ра, Niechaj on po­ka­ze» [6] «А який то чорт у те­бе? Покажи, Іва­не!» «Дайте хіба рублів ко­пу, То по­ка­жу, па­не!» Вилічив пан йо­му гроші, Іван ізлізає, Кладе гроші у ки­ше­ню, Скриню відми­кає. Як вис­ко­чить ксьондз із сажі!. Боже, твоя во­ле! Світу бо­жо­го не ба­чить, Біжить че­рез по­ле!.. А тут пані у до­лоні: «Аch, mo­je ser­dusz­ко! Рораtrzaj sie, po­patr­zaj sіe! Jeszcze j sa­mi­ec, dusz­ко!» [7]
вернуться

5

- після цер­ков­но­го свя­та во­дох­ре­ща (богоявлення, Йор­да­на, яке відзна­чається 19 січня).

вернуться

6

- Попроси, го­лу­бе, цього хло­па,

Хай по­ка­же! (польськ.)

вернуться

7

- Ой, моє сер­денько!..

Подивися-подивися!

Ще й са­мець, го­лу­бе!.. (польськ.)

~ 10 ~