— Тоді що ж то було?
— Це виходить за межі моєї компетенції. Просто я відчуваю, що то була не інфекція. Навіть не мутантна інфекція. Це математично неможливо.
Він зробив наголос на слові «математично».
Серед слухачів виник якийсь рух — то худенький Марк Аннунчіо проштовхувався вперед, ближче до Родрігеса.
Вперше за весь час Марк подав голос на подібній нараді.
— Математично? — нетерпляче запитав він.
Шеффілд, пустивши в хід лікті і з десяток разів вибачившись, проштовхався слідом за ним. Родрігес, украй роздратований, відкопилив нижню губу:
— А тобі чого тут треба?
Марк зіщулився і заговорив знову, але вже не так жваво:
— Ви сказали, що це математично не може бути інфекцією. Я не зрозумів — яким чином… математика… — І замовк.
— Я висловив свою професійну думку, — офіційним, бундючним тоном промовив Родрігес і відвернувся.
Ставити під сумнів професійну думку спеціаліста міг тільки інший фахівець того ж профілю. Інакше це означало б нехтувати досвід і знання спеціаліста. Марк все те добре знав, але ж він був із Мнемонічної Служби. Він доторкнувся до плеча Родрігеса і проказав під здивованими поглядами присутніх:
— Я знаю, що це ваша професійна думка, але все ж таки я хотів би, щоб ви її пояснили.
Він не збирався віддавати накази. Він просто встановлював факт.
Родрігес рвучко крутнувся до нього.
— Ти хотів би, щоб я пояснив свою думку? Та, заради Всесвіту, хто ти такий, щоб мене допитувати?
Від такого запального наскоку Марк трохи знітився. Але тут до нього нарешті протиснувся Шеффілд, і хлопець віднайшов певність у собі. А разом з нею спалахнув і гнів, Марк не звернув уваги на квапливий шепіт Шеффілда і голосно заявив:
— Я — Марк Аннунчіо з Мнемонічної Служби, і я поставив вам запитання. І хочу, щоб ви пояснили своє твердження.
— А ніяких пояснень не буде. Шеффілде, чи не забрали б ви звідси цього юного психа, бо йому вже спатки час. І хай потім тримається від мене подалі. Шмаркач, чорти б його…
Останні слова, сказані наче собі під ніс, досить виразно почули всі.
Шеффілд схопив Марка за руку, але той вирвався й загорлав:
— Ви — тупий нонкомпос! Ви… ви… кретин. Двоногий забудько. Ваш розум — решето. Відпустіть мене, докторе Шеффілд! Ніякий ви не знавець. Ви нічого не пам’ятаєте навіть з того, що вивчили, а й вивчили ви якісь жалюгідні абищиці. Ви — не спеціаліст! Та всі ви…
— Заради Космосу, — заволав Саймок, — Шеффілде, заберіть геть цього недоростка!
Розчервонілий Шеффілд нахилився, обхопив Марка за поперек, одірвав від підлоги і, притиснувши до себе, виніс хлопця з каюти.
Сльози бризнули з Маркових очей, і вже за дверима він через силу промовив:
— Пустіть мене. Я хочу слухати… Слухати, що вони говорять.
— Будь ласка, Марку. Не треба тобі туди повертатись.
— Я не буду. Не хвилюйтесь. Але…
Він не доказав, що то за «але».
16
В обсерваторії змучений Саймон промовляв:
— Гаразд. Гаразд. Давайте продовжимо. Повернемось до справи. Тихше! Я згоден із точкою зору Родрігеса. Вона мене задовольняє, і я не думаю, що хтось іще поставить тут під сумнів професійну думку Родрігеса.
— Хай тільки спробує! — пробурчав Родрігес.
Його очі палали від стримуваного гніву.
Саймон вів далі:
— І оскільки нема чого боятись інфекції, то я дозволю капітанові Фоленбі випускати екіпаж з корабля без спеціальних застережних засобів. Здається, затримка виходу на грунт позначається на моральному стані команди. Є якісь заперечення?
Заперечень не було.
Тоді Саймон сказав:
— Я також не бачу причини, чому б нам не перейти до наступного етапу досліджень. Я пропоную стати табором на місці першого поселення. Призначаю групу з п’яти чоловік, яка переїде туди. Фоукс, оскільки він уміє керувати ракетним човном; Нові й Родрігес — для збирання й обробки біологічних даних; Вернадський і я — провадити хімічні й фізичні дослідження. Природно, всі істотні дані, що стосуються спеціальності всіх, хто залишається, ми повідомлятимемо їм і будемо чекати від них допомоги щодо вибору напрямків робіт і таке інше. Кінець кінцем ми всі, напевно, перебазуємось туди, але поки що — тільки ця невелика група. І аж до окремого розпорядження зв’язок між нами й основною групою, що залишиться на кораблі, буде підтримуватись тільки по радіо. Таким чином, у разі існування якоїсь небезпеки — якої завгодно — безпосередньо на місці поселення, ми втратимо не більше п’яти чоловік.
— Але ж колонія перед тим як загинути, прожила на Братусі кілька років, — зауважив Нові. — Принаймні більше одного року. Тобто поки ми впевнимось, чи є загроза, чи її нема, може минути багато часу…