— Тут так густо зірок. Як гороху в супі.
— Це тільки здається, містере Аннунсіо. — Капітан у прізвищі Марка вимовляв «с» замість «ч», і цей звук різав Маркові вухо. — Середня відстань між зірками в найгустішому скупченні — понад світовий рік. Місця задосить, га? А на вигляд тіснувато. Я з вами згоден. Коли вимкнути світло, то вони засяють, як трильйон леліток Чісхольма у вібруючому силовому полі.
Але капітан не запропонував вимкнути світло, просити ж його Марк не збирався.
— Сідайте, містере Аннунсіо, — запросив капітан. — У ногах правди нема, га? Ви палите? Не заперечуєте, якщо я запалю? Шкода, що ви прийшли сюди не вранці. О шостій годині — локального часу — тут була чудова панорама обох Лагранжів. Червоний і зелений ліхтарики. Наче світлофор, га? А ви зі своєю космічною хворобою, можна сказати, проґавили весь політ. Що, непереливки було, га?
Ті нескінченні «га?» капітан вимовляв з якимось собачим виском, начебто для того, щоб дратувати Марка.
Він тихо відповів:
— Тепер у мене все гаразд.
Капітана така відповідь, здається, мало задовольнила. Він пихнув сигарою і втупився у Марка з-під насуплених брів. Потім поволі промовив:
— Хай там як, а я радий з вами зустрітися. Познайомимося трохи ближче. Потиснемо один одному руку. Наш «Три Г.» вже не раз виконував важливі рейси за завданням уряду. І завжди все було гаразд. Я не мав ніколи жодної халепи. І не бажаю мати якусь халепу. Ви мене розумієте?
Марк не розумів. Він і не збирався розуміти. Його очі знову жадібно уп’ялися в зоряну картину: розташування зірок дещо змінилось.
Капітан на мить перехопив його погляд. Він спохмурнів і якось дивно смикнувся — неначе хотів знизати плечима, та передумав. Тоді неквапом підійшов до пульта керування, і по цяткованому зірками ілюмінатору ковзнула металева штора, сховавши під своєю велетенською повікою всі космічні чари.
Марк аж підскочив і загорлав у нестямі:
— Що за дурниці? Я ж їх лічу, ви, невігласе!
— Лічиш?… — спалахнув капітан, проте стримався і примусив себе вибачитись. — Даруйте! Але нам треба поговорити трохи про справу.
Він трохи наголосив останнє слово.
Марк знав, про що йдеться.
— Розмови ні до чого. Я хочу подивитися бортовий журнал. Я повідомив вас про це по селектору. Зважте: через вас я вже згаяв кілька годин.
— Сподіваюсь, ви повідомите мене й про те, навіщо вам треба подивитися бортовий журнал, га? — запитав капітан. — Ви перший, кому таке заманулося. У вас є повноваження?
Марк аж закляк від подиву.
— Капітане, я з Мнемонічної Служби… А тому можу дивитись геть-чисто все.
Капітан запахкав сигарою. (Спеціальний сорт сигар для космічних польотів. Завдяки доданому оксидаторові виключається витрачання атмосферного кисню).
— Он як? Ніколи не чув про таку службу. А чим вона займається? — обережно запитав капітан.
Марк відповів, як відрізав:
— Мнемонічна Служба, й годі! Мій обов’язок — дивитися що і де завгодно й запитувати про що завгодно. І мені надано саме такі повноваження.
— Якщо я не захочу, журналу ви не одержите.
— Ваша думка нічого не важить, ви… нонкомпос.
І тут капітана прорвало. Він жбурнув сигару на підлогу й люто розчавив її черевиком. Потім підібрав недокурок і дбайливо запхав його в отвір сміттєпроводу.
— Що — маємо нову течію у галактичній політиці?… — гаркнув капітан. — А ви хто такий, врешті-решт? Секретний агент? Велике цабе? Говоріть прямо. Зараз же.
— Досить того, що я вже сказав.
— Мені нема чого приховувати, — озвався капітан. — Але в мене є свої права.
— Нема чого приховувати! — вереснув Марк. — Тоді скажіть, чому корабель зветься «Три Г.»?
— Зветься як зветься.
— Ви не крутіть. Такої назви в Земному реєстрі нема. Я знав це ще на Землі. Й тільки чекав нагоди, щоб запитати.
Капітан закліпав очима й промовив:
— Це так усі перехрестили офіційну назву «Георг Г. Гронді».
Марк розреготався:
— Он воно що! Ну, нехай. Після того як подивлюся бортовий журнал, я хочу поговорити з командою. Маю такі повноваження. Можете спитати у доктора Шеффілда.
— І з командою поговорити, га? — скипів капітан. — Гаразд, шмаркачу, ти в мене наговоришся. Тільки не з командою, а зі своїм Шеффілдом, і не абиде, а в карцері — під арештом до самої посадки!
І він потягся до селектора.
4
Наукова група «Трьох Г.» була нечисленна, якщо брати до уваги обсяг її роботи, і складалася переважно з молодих учених. Ну, скажімо, не таких молодих, як Марк Аннунчіо, — той взагалі був «біла ворона», — але найстаршому з науковців, астрофізикові Еммануелю Джорджу Саймонові не було ще й тридцяти дев’яти. А темне, густе волосся та великі блискучі очі робили його ще молодшим. Щоправда, тим блиском він почасти мав завдячувати контактним лінзам.