- Вставай, Волоханьчику, вставай!
Машина з якої цівкою витікав бензин спалахнула.
- Адмірале, виносимо звідси ноги! Зараз шарахне!
- Чекай, заберу «Алмаз».
Він ухопив рукою діаманта, якого випустив Миколка, та враз кинув на землю, дмухаючи на долоню. Усю руку бандита вкрив великий пухир.
- Воно, печеться, зараза. Візьми ти, Зуб!
- Ага, знайшов дурня. Я ще тоді, в ямі, насилу до торби його закинув. Візьми ганчіркою, через неї не так пече.
- Де тут ганчірка, довбешко? Навіть одежі на нас цілої немає. Шукай щось, а я прикінчу малого, мені набридло його рюмсання. Добре, хоч із цим чортом болотним покінчили.
Адмірал направився до Миколки, та по дорозі зупинився.
- Зажди-но, Зуб. Хай краще понесе нам камінця. - Бандит зловтішно посміхнувся, уявляючи, як хлопець буде пектись гарячим алмазом.
- Справді! Адмірале, ти геній! Машина все одно згоріла, а малий буде нашим носієм.
- Біжи, хапай сопляка, та хутко, бо «Джип» зараз вибухне й усім нам буде гаплик.
Зуб швидко побіг до хлопця і став відтягати його від вмираючого звіра.
- Бери алмаз у руки й побігли! - Грізно рявкнув на хлопця головоріз.
- Сам бери, громило проклятий! – визвірився заплаканий Миколка.
Зуба пересмикнуло, обличчя налилось люттю, від чого червоний шрам випнувся і скривлений зуб виліз із-під верхньої губи. Він підскочив і сильно вдарив хлопця.
Той скрикнув від болю. Ще декілька тумаків посипалися на голову.
Миколка, пересилюючи біль і образу, вирішив підкоритися. Головне «Камінь» буде в нього, а там він зуміє втекти й відомстити громилам.
Хлопець розтер рукавом сльози, підняв самоцвіт. Той засвітися у його руці.
- Ти диви, йому навіть не пече. - Зуб здивовано вирячився на руку з алмазом.
- Тікаймо! Зараз зірветься бензобак!
Адмірал щодуху побіг вперед, кульгаючи на праву ногу. Зуб ухопив Миколку за поперек і кинувся за ним. У тунелі глухо бухнуло, вогонь і полум'я розлетілось в різні боки.
Вибухова хвиля наздогнала й повалила бандитів на землю. Миколка підвівся, позаду, там де тільки-но лежав його друг, палахкотіло велике полум'я.
Розділ 33. Дещо, про курси милосердя
Максим сидів у кріслі й здоровою рукою гладив Олине волосся. Біль у пораненій руці ставав усе нестерпнішим і він зціплював зуби, щоб не застогнати.
- Ходімо звідси й заберімо цю «чорну змію »! – Оля глянула на жінку, яка звивалася у кутку, намагаючись вивільнитись з наручників.
- Почекаємо ще трохи, може прийдуть інші бандюги по награбоване. Ось там, біля шафи вони залишили вкрадене з могили золото. Бандити обов'язково сюди повернуться. Ми повинні їх затримати, а тоді й діти будуть в безпеці.
- Ви тільки дочекаєтесь своєї погибелі, прийдуть «чорні саламандри» і спопелять все ваше плем’я. Громи й блискавки впадуть на ваші голови, за те що підняли руку на орден… - Полонена із свого кутка сичала, сипала прокльони й погрози.
Максим, майже, не чув тих слів, він робив над собою зусилля, щоб не знепритомніти. Широко розплющеними очима, дільничний слідкував за моніторами на пульті управління. Екрани почергово мигали, показуючи пусті тунелі, потім з’явився місячний ландшафт, якісь дивні будови й антени. За хвилину кадри змінилися, із супутника Землі - Місяця, картинка перенеслась в далекий космос. Онищенко жахнувся, далеко з глибини Галактики, прямо до Землі, рухалася крижана хмара. При наближенні й збільшенні хмара перетворилась на сотню гострих уламків - астероїдів. Максиму здалося, що він знову марить. Здоровенні уламки налітали прямо на екран. За мить зображення зникло. На екрані з’явилась схема руху Землі й напис «До зіткнення сорок вісім годин чотирнадцять хвилин двадцять п’ять секунд »…
- Ти це бачила? – Максим повернув голову до дівчини.
- Може, це якась комп’ютерна заставка, чи кадри з фантастичного фільму?
- Не схоже. Щось мені не подобається це кіно.
Під одним із екранів замиготіла лампочка. З’явилось зображення тунелю, по якому біжать люди. « В тридцять четвертому відсіку пожежа » – Побіг напис під картинкою.
- Я не встиг розгледіти втікачів, але, по моєму, це ті, що пограбували поховання Царя. Вони впіймали одного зі школярів. Треба щось робити! - Дільничний рвучко піднявся із крісла, та скрикнув від різкого болю в плечі й упав непритомним. Оля підхопила поліцейського й всадила назад в крісло.