- Схоже, вони доставили його по адресу, та Шеф, чи вірніше Шефиня попалася раніше, - розсміялася Оля.
- Коли востаннє розмовляли по телефону бандити? - спитав, стривожений Максим. Він взяв із шафи телефон громили й перевіряв недавно отримані дзвінки.
- Здається, в ліфті, коли піднімалися сюди.
- Останній дзвінок був п’ять хвилин тому. Жінка в чорному не могла тоді розмовляти з громилами, в цей час ми її зв’язали.
- Значить, є ще хтось? – стривожилася Оля.
- Виходячи з усього, так. Будьмо на готові, цей четвертий може з’явитися з хвилини на хвилину. Зараз допитаю бандитів.
Максим встав на ноги, які ще тремтіли від напруги й направився до громил.
В цей час, у стелі, над ними відкрився люк і звідти виглянув помічник дільничного.
- Вікторе, слава Богу, ти живий? Я думав тебе завалило в тунелі! – здивуванню і радості Максима не було меж. Він радо пішов назустріч другові.
- Це неймовірно, але як ти вибрався із завалу й дістався сюди? – спитав трохи стривожений Пасічник в дільничного, в очах у нього засів якийсь дивний вогник.
- Довго розповідати, краще допитаймо ось цих. Здається, вони щось приховують.- Максим підійшов до більшого з бандитів. Той підняв голову, глянув через плече дільничному й від подиву витріщив очі.
- Шефе! Ви тут? – обличчя зі шрамом розпливлося, в підлабузницькій посмішці.
- В тебе що, шарики повиїжджали, де ти бачиш шефа? - Максим струснув бандита за плечі. Та він вже не бачив поліцейського, а дивився в інший куток кімнати, через його плече. Дільничний рвучко обернувся.
- Так, Максиме! Ти вже здогадався?
Його колишній помічник, блискавично стрибнув у бік, схватив Олю за руку й приставав до її скроні дробовика.
- Не роби дурниць, Максиме! Я не жартую. Лишній рух і ти з нею попрощаєшся назавжди.
- Не можу повірити, що ти з ними в одній шайці.
- А, ти повір! Поклади зброю й потихеньку відходь ось до того стола.
- Ти цього не зробиш, ми ж товариші.
- Зроблю, зроблю, ще й як зроблю! Це я влаштував той завал, думав - не виберешся, а ти он який живучий. Та скоро цьому буде кінець. Сьогодні я тут керую. Мені набридло, що ти завжди перший. Он і кралечку відхопив собі нівроку, шкода якщо прийдеться розпрощатися.
Оля спробувала звільнити руку й вдарити Віктора.
- Стріляй, Максиме!
- Тільки спробуй! – Помічник клацнув запобіжником і сильніше стиснув зап’ястя дівчини, та аж скрикнула. Максим підняв руки й обережно поклав свого пістолет на землю.
- Що ти хочеш?
- Мене, ви мало цікавите. Мене цікавить «Алмаз Царя Саламандра ». І я використав тебе, Максиме щоб відшукати його і дістану цей «Камінь», щоб це мені не коштувало. Відійди до стіни!
Пасічник рішуче направив зброю на міліціонера. Максим позадкував у сторону. Миколка із камінцем в руці спробував заховатися за ящиком.
- А, ти малий, давай сюди «Камінь», бо часу обмаль, я повинен відключити поле захисту до полуночі.
- Спробуй, візьми сам!
Миколка кинув алмаз в куток кімнати.
- Дуже дякую! - Колишній помічник дільничного, підняв коштовний камінь. – Ти не знав малий, що крім спадкоємців князя Тура, камінь може тримати в руці й саламандра, навіть «чорна саламандра ». А зараз хутко до стіни, я не потерплю більше таких вибриків.
- А ти, - Шеф-Пасічник навів зброю на Ольгу, - іди і звільни Казу! Ну чого стоїш? Хочеш, щоб любчик отримав кулю раніше за тебе? Іди, кажу! Візьми в шерифа ключі від наручників!
Оля скорилася, бо тепер Максим був під прицілом Пасічника. Вона підійшла й відімкнула скуті руки колишньої завідувачки архівом. Та, отримавши волю, злорадно зашипіла й дала Ользі ляпас .
- Що любка, думала все? А я ж тебе попереджувала, що «чорні саламандри» так просто не пробачають поразок.
- Віте, відай їх мені! Я хочу повернути боржок.
- Добре розберися із ними, а то я боюся, вони мені заважатимуть насолоджуватися виставою. Зараз із Місяця летять сюди наші «дружки» і я вирішив влаштувати полювання на літаючих ящірок. Ги-ги-ги!
На підлозі завовтузились бандити.
- Шеф, звільни й нас!
- Ви мені більше не потрібні. Ви відпрацьований матеріал, мало не провалили доручену справу й мені не має часу з вами панькатися. До півночі залишилося п’ять хвилин.
- Пасічник, я бачив на моніторі крижану хмару, яка летить прямо на Землю. Ми повинні повідомити вчених, інакше астероїди знесуть із Землі все. Невже ти не розумієш, що загинеш і ти? – Максим спробував повернути Віктора до здорового глузду.