— Думаю, це тобі й так зрозуміло.
— Авжеж... Вона для мене, як чиряк на носі — прокидаєшся, а вона вже тут. Звичайно ж, вона в'їлась тобі в печінки, але ти, здається, зараз сумуєш тут не через неї...
Я кволо всміхнулась:
— Правда... А щодо Голлі, не забувай, що вона врятувала тебе. Витягла з купи сміття в магазині Ейкмерів.
— То я повинен їй за це дякувати? За те, що мені й далі доведеться марнувати час на ці нудні балачки з тобою? — обличчя в склянці невдоволено скривилось. — Тут усе у вас руйнується до лисого дідька. Візьми хоча б свого дорогенького Локвуда. Надто вже він запишався. Успіх поморочить йому голову. Тільки поглянь, як він дедалі більше клеїться до агенції «Фіттес»! Поглянь! Що, раків печеш? Виходить, я кажу правду. Ти й сама це помітила...
— Так, його запросили поснідати з їхньою директоркою. Ну Й ЩО З ТОГО? І, до речі...
— Поснідати? З цього все й починається! Обмін усмішками за омлетом та помаранчевим соком. А невдовзі після цього ви станете їхнім відділенням, а він — його начальником?
— Годі верзти дурниці! Це його не звабить!
— Звичайно, звичайно! Чим він кращий за інших? Пихатий і самозакоханий. Поглянь на його вічно скуйовджене волосся! Ти знаєш, що він кілька годин стовбичить біля дзеркала, щоб отак зачесатись?
— Годі! Звідки ти це знаєш? Ти просто набріхуєш на нього!
— Я? Ану, пригадай, як називається ваша агенція? Може, «Портленд-Роу»? Чи «Мерілебонські мисливці за привидами»? Ні! Вона називається «Локвуд і X?». Яка скромність! Я дивуюсь, як він досі не зробив свою усміхнену вишкірену пику емблемою вашої компанії!
— Ти вже закінчив?
— Власне кажучи, так.
— Гаразд. Мені пора йти вниз.
Як і завжди, в словах черепа було напрочуд багато здорового глузду, якщо відкинути всі його недоречні жарти. Та дякувати йому за це я не могла. Він був привид. А я розмовляла з ним. Це теж було однією з моїх проблем.
У кухні заварився чай, і його щойно розлили по чашках. На столі тепер височів величезний шоколадний торт. Джордж уже нахилився над ним з ножем. Побачивши мене, він привітно махнув рукою:
— Ти повернулася саме вчасно, Люсі. Я чекав цього торта цілий день, щоб виголосити наш останній вітальний тост. Дорогою до нього я мужньо переніс Локвудові вихваляння, ущипливі зауваження Голлі щодо скатертини й нарешті твій відпочинок. Але тепер...
— А ще нам довелось вислуховувати твої нескінченні теорії, — відказав Локвуд. — І це було найгірше.
—Твоя правда... Та зараз ти вже з нами, Люсі, й більше нас ніщо не зупинить у дорозі до цього красеня! — Джордж поворушив пальцями, притуляючи ніж до глазурованої поверхні торта.
— Зачекайте, — мовила я. — Спочатку я хочу дещо сказати вам.
Ніж зупинився. Завмер і Джордж, жалібно дивлячись на мене. Всі і нттті поставили свої чашки на стіл, стривожені тремтінням у моєму голосі. Я не сіла на стілець, лише стала позаду нього, поклавши долоні на бильце.
— Я хочу зробити... оголошення. Останнім часом я багато думала й дійшл а висновку, що дещо триває в нас не так, як слід...
Локвуд поглянув на мене:
— Ти дивуєш нас. Я думав, що ви з Голлі...
Голлі підвелась:
— Може, мені краще вийти?
— Це аж ніяк не стосується Голлі. — запевнила я. силкуючись усміхнутись. — Слово честі. Голлі. сідай, будь ласка. Дякую.. . Ні, це стосується тільки мене. Ви всі знаєте, що насправді відбулось у магазині Ейкмерів. Усе було не так, як пишуть про це в газетах. Полтергейст, який зруйнував магазин, дістав свою силу від мене.
— І від мене теж, — додала Голлі. — Ми ж удвох сварились, ти знаєш сама.
— Так, я це знаю. Але ж цю сварку розпочала саме я, і мій гнів розбудив Полтергейста... Ні, Джордже, пробач, — зупинила я його, коли він спробував утрутитись. — Я цілком у цьому впевнена. Це зробив мій Талант. Він дужчає, а мені дедалі важче стримувати його. Коли він пробудив Полтергейста, я повністю втратила самовладання. Та навіть коли мені вдається опанувати себе, коли я розмовляю з привидами чи слухаю, що вони кажуть, я більше не можу керувати своїм Талантом. Не можу тамувати його, й це стає для нас небезпечним. Ви всі пам’ятаєте пригоду в будинку панни Вінтерґарден. І той день, коли я розмовляла з Гостями у в’язниці, під землею. Тоді сила була в них, а не в мене. Я знаю, що нікого з вас там не було, але не певна, що це не повториться у вашій присутності. Я впевнена, що це станеться неодмінно. А це неприпустимо для агента, авжеж?