Аж тут я краєм ока помітила щось на стелі. Бліде й розпливчасте. воно тяглося до мене...
Я хутко озирнулась, та довкола нічого не було.
— Люсі, з тобою все гаразд? — Локвуд із Джорджем підійшли до мене. Привид бороданя на ліжку теж утупився в стелю — туди, в те саме місце, куди щойно дивилась я.
— Я щось побачила. Нагорі. Ніби простягнуту руку. Тільки то була не рука.
— А що ж це. по-твоєму, було?
Я з огидою здригнулась:
— Не знаю.
Зупинивши обох привидів, ми перевірили останню спальню на другому поверсі. Мерців там не виявилось — це вже було непогано. Потім ми оглянули наступний марш сходів. Ним, як вода через дамбу, котився щільний серпанок примарного туману, й промені н аши х ліхтариків викривлялись у ньому, ніби огинаючи, обмацуючи темряву.
— Отут воно все й починається, — мовив Локвуд. — Ходімо.
Ми зібрали залишки нашого знаряддя. З глибини склянки за нами пильно стежило химерне обличчя:
— Агов! Ви ж не покинете мене тут? Я сподіваюсь зайняти місце в першому ряді коли вас почнуть убивати!
— Авжеж. — підтакнула я. — Ти знайшов Джерело цього всього жаху?
— Воно десь нагорі Хіба ти досі не здогадалась?
Я безцеремонно запхала склянку до рюкзака й подалась услід за друзями. Вони вже були на півдорозі до третього поверху.
— Щось мені це не до вподоби... Еванс сказав, що прийде вранці прибрати наші рештки, — прошепотів Джордж, коли ми наближалися до найвищого поверху. — Це ніби натяк — мовляв, від нас мало що залишиться. Сподіваюсь, він перебільшував.
Локвуд хитнув головою:
— Може, й ні. Деякі привиди висмоктують стільки енергії зі своєї жертви, що її тіло стає сухе й тонке, мов папір або порожня мушля. Це, до речі, пояснює, чому поліція не знайшла жодних решток. Еванс, напевно, просто спалював їх у своєму каміні. Або скручував і ховав у коробці під своїм ліжком. А може, розвішував у шафі — збирав таку собі колекцію химерного вбрання. Я не прикрашаю фактів. Саме так. радше за все, й було.
— Дякую. Локвуде. — помовчавши, відповів Джордж. — Оце так утішив.
— А що з того користі їм? — запитала я. — Тобто Евансам?
— Мабуть, вони забирають собі гроші та речі гостей... Хоча хтозна? Обидва вони якісь божевільні...
Локвуд підняв руку. Ми зупинились на останніх сходинках. Коридор був такий самий, як і на другому поверсі, тільки дверей було лише троє, і всі зачинені. Температура знову впала. Примарний туман клубочився над килимом, наче кип’ячене молоко. В моїх вухах не вщухав шепіт мерців. Ми стояли біля самісінького серця моторошних подій.
Посувались ми повільно, ніби тягнучи на плечах важкий вантаж, і пильно роздивлялись на всі боки, хоч ніяких привидів не помічали.
— Черепе! — покликала я. — Ти що-небудь бачиш?
Із рюкзака долинув утомлений голос:
— Бачу велику небезпеку. Вона дуже близько. Невже ти сама не відчуваєш її? Тоді ти, правду кажучи, нездара. З такими здібностями ти не помітиш і Безногого, аж поки він сам не брьохнеться своїми сідницями тобі на коліна
Я спересердя торсонула рюкзак:
— Замовкни, стара купо брудних кісток! Де вона, ця небезпека?
— І гадки не маю. Тут забагато психологічних перешкод. Пробач.
Я переказала все друзям. Локвуд зітхнув:
— Ми можемо хіба що зазирнути в двері. Тут три кімнати, якраз по одній на кожного.
— Ця буде моя! — Джордж упевнено попрямував до дверей зліва й театральним порухом відчинив їх. — Оце то шкода! Тут нічого немає!
— Звісно, це ж комора, — зауважила я. — Поглянь: ці двері найменші, багато речей сюди не запхаєш. Спробуй краще інші.
Джордж хитнув головою:
— Нізащо! Тепер твоя черга!
Я вибрала двері справа. На них було приклеєно папірець із цифрою 1. Наставивши перед собою рапіру, я штовхнула двері. То виявилась невеличка спальня з умивальником і дзеркалом. перед яким стояв і легенько світився худорлявий чоловік з оголеними грудьми. Підборіддя чоловіка було геть біле від піни до гоління; в правій руці він тримав гостру бритву. Коли двері відчинились, чоловік обернувся й поглянув на мене байдужими мертвими очима. Мене зненацька обдало страхом. Намацавши на поясі каністри з сіллю та залізними стружками. я висипала їхній вміст на підлогу. Сіль і залізо утворили бар’єр, який привид не міг перетнути. Чоловік відсахнувся, заметушився туди-сюди, наче звір у клітці, і увесь цей час тупився в мене.