Поступово все ставало на свої місця, і в десять років Філіп вже знав, що таке жінки і з чим їх їдять, а згодом (але значно раніше, ніж більшість його однолітків) він відчув справжній фізичний потяг до протилежної статі. В свою чергу, і подруги Філіпа не лишалися до нього байдужими. Вже тоді він був писаним красенем, зовні здавався старшим своїх літ, і майже всі панночки були трохи закохані в нього, а дехто з них — зовсім не трохи. Серед найпалкіших Філіпових шанувальниць, як це не дивно, опинилась і Амеліна д’Альбре. Щойно перетворившись з цибатого дівчиська на ладну дівчину-підлітка, вона геть забула, що росли й виховувалися вони, як рідні брат та сестра, і захотіла стати його дружиною. Філіп був дуже прив’язаний до Амеліни, вона була найкраща його подруга, і він ніжно любив її — та лише як сестру. Втім, це не заважало йому фантазувати про те, як він кохається з нею, а однак щось у ньому перешкоджало втіленню цих солодких мрій у дійсність. Можливо, Філіп просто не хотів втрачати в особі Амеліни сестру, без якої не міг уявити свого подальшого життя.
Восени 1444 року Ґастон д’Альбре, посварившись з герцоґом, мусив залишити Тараскон і переселився разом з усією сім’єю в один зі своїх беарнських маєтків. За два місяці розлуки Філіп так знудьгувався без Амеліни, що врешті не стерпів і також приїхав до Беарну, де приємно провів усю зиму й перший місяць весни в товаристві кузини, кузена, його дружини та двох його маленьких доньок. Ґастон майже не сумнівався, що вночі Філіп нишком спить з Амеліною, але не вживав ніяких заходів, аби припинити це неподобство. Подумки він вже давно одружив їх, а проте, знаючи вперту Філіпову вдачу, не намагався форсувати події і терпляче вичікував. Кузен був переконаний, що з часом Філіп заплутається в тенетах Амеліни і тоді вже ніде не подінеться — сам попросить її руки.
А втім, не один лише Ґастон був такий розумник. Чимало вельмож, чиї дочки та сестри були Філіпові ровесниці або ж на рік-два молодші за нього, мріяли поріднитися з герцоґом, і аж ніяк не через Ґійома чи Робера. Таке зневажливе ставлення могутніх васалів та сусідів до старших синів герцоґа і їхня посилена увага до Філіпа пояснювалися тим, що саме він, попри всю нелюбов до нього з боку батька, видавався багатьом значно вірогіднішим претендентом на головний спадок — герцоґський та князівський титули…
У міру того, як дорослішали герцоґові сини, в середовищі ґасконського та каталонського дворянства посилювалось незадоволення двома старшими, а надто ж Ґійомом, що був спадкоємцем родового майорату — Аквітанії, Беарну, ґрафств Іспанської Марки та Балеарських островів. Вище ми вже згадували про деякі вельми непривабливі риси Ґійомової вдачі; а з плином часу вони лише поглиблювалися й примножувалися, що дедалі дужче турбувало серйозних та розсудливих вельмож, яких серед підданих герцоґа було немало. Цих поважних панів відштовхували навіть не його численні пороки, а швидше їх поєднання з розумовою недорозвиненістю, що межувала з повним ідіотизмом. Цілковита неспроможність Ґійома давати лад державним та господарським справам була очевидна. Те ж саме стосувалося й Робера, який був не набагато кращий за старшого брата, а при своїй безхарактерності та схильності легко потрапляти під лихий вплив, мабуть, і гірший.
Так думала більшість герцоґових васалів, та хтозна, можливо, вони б не були такі одностайні, і у Філіпа зрештою з’явилися б вороги, якби Ґійом не зажив такої лихої слави. Звісно, багацько було й таких баронів, що наперед смакували бездарне правління майбутнього герцоґа Ґійома, розраховуючи скористатися слабкістю князівської влади для зміцнення власної могутності, тому здорові сили суспільства почали шукати альтернативу неминучим у такому разі смутам та міжусобицям. Важко сказати, коли й кому вперше спало на думку, що спадкоємцем Ґасконі та Каталонії мусить стати Філіп; та зрештою це не суттєво. Головне, що на той час, як Філіпові виповнилося тринадцять років, більшість ґасконських та каталонських землевласників — хто цілком свідомо, а хто інтуїтивно, — вбачали в ньому свого майбутнього сюзерена. Це стосувалося не лише підданих герцоґа, але й його сусідів. Так, скажімо, король Хайме III Араґонський, відчувши, звідки вітер дме (він завше відзначався гострим чуттям), запропонував герцоґові заручити Філіпа зі своєю донькою Ізабеллою Юлією[9], проте отримав категоричну відмову. І, на загальне переконання, зовсім не тому, що араґонська принцеса була старша за Філіпа на два з половиною роки. Найпевніше, герцоґ побоювався, що, ставши зятем араґонського короля, його найменший син (ненависний син!), і без того вельми значна персона, завдяки своєму положенню першого принца Ґаллії та ґранда Кастілії, буде дуже небезпечним претендентом на родовий майорат.
[9]