На початку літа 1444 року ґрупа молодих вельмож, Філіпових друзів та родичів, зібралася обговорити ситуацію, що склалася довкола герцоґового спадку. Ініціаторами цієї таємної наради виступили Ґастон д’Альбре та Ернан де Шатоф’єр — двоє найближчих друзів Філіпа, а Ернан, до того ж, був його одноліток. Він дуже рано втратив батьків і перебував під опікою дядька, проте змалку виказав такий рішучий характер, гострий, практичний розум та неабиякі орґанізаторські здібності, що задовго до повноліття перебрав до своїх рук керівництво всім господарством, і опіка над ним з боку родичів стала чистою формальністю. По чоловічий лінії рід Шатоф’єра походив з Франції. Від їх колишнього родинного гнізда, замку Шато-Ф’єр, зостались лише руїни десь на сході Шампані; в пам’ять про них Ернанів прапрадід, перший ґраф Капсірський із Шатоф’єрів, побудував у Піренеях новий замок, який, за його задумом, мав стати відродженим Шато-Ф’єром і який його нащадки не забарилися перейменувати на ґалльський лад — Кастель-Ф’єро, зберігши, проте, незмінним своє родове ім’я[10].
Ось у цьому самому замкові, що в двох годинах їзди від Тараскона, проводили свою таємну нараду змовники. На їхню одностайну думку, пасивно очікувати на смерть герцоґа, не вживаючи ніяких рішучих заходів, було б вельми необачно, і щоб уникнути в прийдешньому виснажливої боротьби за спадок, слід починати підготовку вже зараз.
Ухваливши таке рішення, молоді люди відтак розійшлися в поглядах на свої подальші дії. Деякі гарячі голови пропонували радикальний засіб вирішення всіх проблем — орґанізувати вбивство Ґійома та Робера, і по всьому, одначе більшість змовників з цим не погодилася. Не заперечуючи, що старші сини герцоґа цілком заслуговують на смерть і в пропозиціях про їх негайне знищення є певний резон, вони все ж вважали, що не варто вдаватися до насильства, доки не будуть вичерпані більш м’які, дипломатичні методи боротьби. Бурхливі дискусії тривали весь день, і лише над вечір молоді вельможі узгодили свої погляди з усіх принципових моментів і розробили план першочергових заходів. З-поміж себе вони вибрали десятьох ватажків, серед яких природним чином опинилися й Ґастон д’Альбре та Ернан де Шатоф’єр, і поклали на них керівництво змовою.
Наступного ранку всі десятеро ватажків прибули до Тараскона. Ще напередодні, за пропозицією Ернана, було вирішено в загальних рисах повідомити Філіпові про свої наміри, не розкриваючи, втім, усіх деталей плану. Його обізнаність, хай і обмежена, дозволяло змовникам у разі необхідності виступати від його імені, що надавало змові значно більшої ваги і навіть певної офіційності.
Філіп вислухав їх, зовні зберігаючи спокій та незворушність. За весь час, поки Ернан та Ґастон почергово говорили, викладаючи йому міркування змовників, він ні поглядом, ні виразом обличчя не зрадив тих почуттів, що вирували всередині нього. Нарешті сталося те, про що він мріяв упродовж останніх років, ховаючи цю найзаповітнішу мрію в найглибші закутки душі, не звіряючи її нікому — навіть Богові!…
Коли Ернан та Ґастон скінчили, Філіп обвів усіх десятьох ватажків приязним і водночас гордовитим поглядом і сказав:
— Друзі мої, я свято шаную кревні узи, закони та звичаї наших предків, і вважаю, що лише виняткові обставини можуть виправдати їх порушення. На мій превеликий жаль, зараз у наявності ці самі виняткові обставини. І якщо переді мною постане вибір — мир, спокій та добробут на землях, що довірив моєму родові Бог, чи сліпе та неухильне дотримання усталених норм, — тут у голосі його виразно забриніли металеві нотки, — то будьте певні: я не вагатимусь ні миті. Гадаю, і люди, і Бог зрозуміють та схвалять моє рішення.
Такою відповіддю він розставив усе на свої місця. І якщо хтось з ватажків, йдучи до нього, уявляв, що робить йому велику честь, пропонуючи те, що за законом належить його старшому братові, то Філіп чітко і ясно дав їм зрозуміти, що милостиво погоджується прийняти батьківський спадок — єдино задля їхнього ж добра і лише тому, що Ґійом виявився не гідним того високого положення, що його він мав отримати за правом первородства. Ці слова зайвий раз переконали молодих людей, що вони не помилились у виборі свого майбутнього сюзерена.
[10] Франсійське Château-Fier (Châteaufier) відповідає ґалльському Castel-Fiero.