Той невпевнено знизав плечима:
— Та оце думаю.
— І що надумав?
— Ще не вирішив. Власне кажучи, мені тут все одно нічого робити, а так хоч особисто прослідкую за підготовкою до переселення.
Ернан з розумінням кивнув:
— І то правда. Що тобі тут робити, раз ґрафівна Іверо в Калагоррі.
Д’Альбре чомусь почервонів, а Сімон хихикнув.
— До речі, Філіпе, — сказав Ернан після хвилинного мовчання. — У мене до тебе є одне прохання.
— Яке?
— Відпусти зі мною Монтіні.
— Монтіні? — Філіп пожвавився, та його погляд не віщував нічого доброго. — Нащо він тобі?
— Передовсім він кмітливий хлопець. Та й взагалі вартий особливої уваги, раз така виняткова жінка, як Бланка, любила його.
У Філіпових очах майнули лиховісні блискавки.
— Вона не любила його! — категорично заперечив він. — Я єдиний.
Ґастон та Сімон обмінялися глузливими поглядами.
— Хай тобі чорт! — добродушно осміхнувся Ернан. — Це, між іншим, ще одна причина, чому я хочу взяти його з собою.
Філіп ніяково закліпав очима:
— Я… я не збираюся кривдити його.
— Атож. Тільки й того, що понад місяць тримаєш його під арештом. Врешті-решт ти доведеш бідолашного хлопця до божевілля. Він навіть спить, як на голках, щохвилини здригається від найменшого шуму, боїться, що це ти завітав, щоб особисто поквитатися з ним за ту прогулянку голяка по коридору. І треба визнати, що його страхи не такі вже й марні. У тебе аж руки сверблять порішити його чи, принаймні, скалічити. І якби не ми з Бланкою… Е, що й казати! Нехай він поїде зі мною — подалі один від одного ви, сподіваюся, трохи вгамуєтеся. Ну як, йде?
Філіп зітхнув:
— Гаразд, бери його. З біса він мені здався!
Ґастон невість чому захихотів, а кішка Марція, переконавшись, що Шатоф’єр не буйствує, вибралася з-під канапи і повернулася до Сімона на коліна.
Ернан швидким поглядом оцінив позицію на шахівниці. Філіп грав білими, але його позиція була безнадійною.
— Щось не видно тут Бланчиної руки, — зауважив він. — До речі, де вона?
— У себе, — відповів Ґастон. — З нею лікар.
— Лікар? — сполохався Ернан. — Вона захворіла?
— Та ні, не турбуйся. Просто зранку її замлоїло. Філіп підозрює, що вона вагітна.
— Га?! — вражено вигукнув Ернан. — У нас буде маленький Філіпчик?
— Чи Гелена, — якось невпевнено промовив Філіп.
Ернан пильно поглянув на нього й почухав потилицю.
— Щоб я здох! — пробурмотів він, враз схопився на ноги і прожогом вибіг з кімнати.
Сімон підвів голову і здивовано заморгав.
— Що це його припекло?
— Подався забирати з-під арешту Монтіні, — пояснив Ґастон. — Поки Філіп не передумав.
Філіп знову зашарівся і збентежено опустив очі. А Сімон нічого не збагнув:
— З якого це дива він має передумати?
Д’Альбре закотив догори очі:
— Однак ти наївний, друзяко! Дитя може бути не від нього, а від Монтіні.
— Он воно що! — протягло мовив Сімон, дивлячись на пригніченого Філіпа з щирим співчуттям і водночас трохи зловтішно. — А хіба Бланка не знає, чиє це дитя?
— Та вона сама ще дитя, і якби не Філіп, їй би й на думку не спало запідозрити в себе вагітність. Та й Філіп гарний. Ось уже сім тижнів поспіль він щоночі спить з нею…
— Ну, й що з того? Я з Амеліною…
— Ой, не бреши! Ти з Амеліною явно не спав щоночі, особливо цього літа. І ще одне: коли ти думаєш, що Амеліна знає напевно, чия в неї дитина, то дуже помиляєшся. Дідька лисого вона знає! Бідна сестричка просто розривалася між коханням та подружнім обов’язком — сьогодні з тобою, завтра з Філіпом. Де вже їй знати!
— Припини! — обурено вигукнув Сімон, червоніючи від сорому. — Знову розпустив язика! Ну, скільки можна?
— Скільки треба, стільки й можна. Мій язик — кажу, що хочу… Гаразд, облишимо це. Я ось що мав на увазі: майже сім тижнів Філіп щоночі спить з Бланкою.
— І що тут такого?
Д’Альбре знову зітхнув і став розповідати про значення місячних циклів у жінок.
— Тоді чому Філіп сам не розпитав Бланку? — поцікавився Сімон, вислухавши вичерпні роз’яснення Ґастона.
— Зрозуміти це легко. Він боїться, що дитина може бути від Монтіні, і потай сподівається, що лікар навчить Бланку, як треба збрехати, щоб переконати його в протилежному.
— Ага! — сказав Сімон. — Тепер ясно.
Філіп ще дужче зніяковів: Ґастон ніби прочитав його найпотаємніші думки.
Якийсь час всі троє мовчали, думаючи кожен про своє. Філіп думав про Бланку і молив Господа, Сатану, всіх святих та нечистих, щоб її дитя було від нього. Сімон думав про Амеліну — яка ж вона все-таки негідниця, що зраджувала його. Що ж до Філіпа, думав Сімон, то так йому й треба. Тепер принаймні знатиме, як це боляче, коли твоя кохана жінка, вагітна а ти не певен від кого — від тебе чи від твого суперника. Та особливо гіркими були Ґастонові думи — але про це ми розповімо трохи згодом і в належному місці.