Отак наша трійця й сиділа мовчки, аж це в передпокої почулися швидкі кроки, потім двері відчинилися і до кімнати увійшла Бланка. Слідом за нею, задоволено всміхаючись, чимчикував Ернан.
— Ось, Філіпе, — сказав він. — Здибав по дорозі твою Бланку з твоїм дитям. Смертовбивство відміняється.
Філіп схопився з крісла, підбіг до Бланки і обняв її.
— Це правда?
— Правда, любий, — пошепки відповіла вона. — Лікар пояснив мені, чому я не могла бути вагітною до тебе.
Філіп полегшено зітхнув, пригадавши надзвичайну дратівливість Бланки в останні дні офіційних торжеств, і міцніше пригорнув її до себе.
— Маленька ти моя дівчинко! Хто б міг подумати, що ти така невігласка… А дитина буде?
— Лікар не наважується стверджувати щось напевно, але думає, що так.
Філіп потерся щокою об шовковисте Бланчине волосся. Пухнаста Марція, радісно муркочучи, терлася об їхні ноги.
— Я такий щасливий, рідна.
— Я теж щаслива, Філіпе, — сказала Бланка. — Господь благословив наше кохання.
Філіп підвів до себе її лице і зазирнув їй у вічі.
— Твоя правда, серденько, — серйозно мовив він. — Дитя, яке ти носиш під серцем, для мене знак Божої ласки. Я давно мріяв стати батьком, і незабаром ця моя мрія здійсниться. З тобою, саме з тобою я пізнаю це щастя. Я так люблю тебе, Бланко, рідна моя, кохана… — Не в змозі далі стримуватися, він припав до її вуст жагучим поцілунком.
Тим часом Ернан значуще підморгнув Ґастонові, той ствердно кивнув у відповідь, схопив Сімона за руку і всі троє поквапом залишили Філіпові покої.
— Що трапилося, друзі? — здивовано запитав Біґор вже в коридорі. — Така зворушлива сцена, а ви…
— Тому ми й забралися звідси, бо вона надто зворушлива, — сказав Ґастон. — Ти справжнісінький бовдур, Сімоне! Зараз Філіп потягне Бланку до спальні, отож наша присутність там була б недоречна. Бланка дуже сором’язлива дівчина, і краще її зайвий раз не бентежити. Правда ж, Ернане?
Шатоф’єр мовчки кивнув.
— І що ми тепер робитимемо? — поцікавився Сімон.
— Можемо навідатися до Марґарити, — запропонував д’Альбре. — Якщо я не помиляюся, за півгодини вона буде обідати і, певно ж, запросить нас товаришувати їй за столом.
— Тільки без мене, — похитав головою Ернан.
— Чому?
— Я ж бо сказав, що незабаром вирушаю і до Памплони вже не повернуся. А отже, мені слід підготуватися до від’їзду, вірно? Одно слово, справ у мене багацько, а часу обмаль.
— Ну що ж… — Ґастон в задумливості почухав носа. — Тоді йди до Марґарити сам, Сімоне. Розкажеш їй про Бланчину вагітність, і взагалі…
— Що „взагалі“? — пожвавився Біґор.
— Учора Марґарита добряче посварилася з чоловіком. Кажуть, він вже примудрився впорати одну з її фрейлін, тоді як вона ще не встигла наставити йому роги. Отож… — Тут д’Альбре зробив багатозначну паузу.
— Отож? — повторив Сімон, шаріючись.
— Отож у тебе непогані шанси, хлопче. Зараз вона зла, як сто чортів, і радо скористається нагодою, щоб віддячити Тібальдові.
— А ти не дуриш мене?
— Чого б це я мав тебе дурити? Ти гарний, ставний юнак — якраз на її смак. Щоправда, особливим розумом не відзначаєшся, але в ліжку це не головне. Вперед, друже, не марнуй часу. Сподіваюся, за три дні, що лишилися до твого від’їзду, ти навчишся у Марґарити деяких штучок-дрючок, що припадуть до смаку Амеліні. Адже вона віддає перевагу Філіпові зокрема тому, що він, на відміну від тебе, знає безліч всіляких штучок та дрючок, і їй куди приємніше в ліжку з ним, ніж з тобою.
— Грубіян ти! — буркнув наостанку Сімон і майже бігцем подався вперед по коридору.
Ернан стиха розсміявся:
— І цю байку ти вигадав тільки для того, щоб чимшвидше позбутися його і поговорити зі мною віч-на-віч?
— Аж ніяк, — заперечив Ґастон. — Нічого я не вигадував. Останнім часом Марґарита справді накидає на Сімона оком, просто зараз ти чимось заклопотаний і не звернув на це уваги. Я ж лише скористався з цього, щоб Сімон дав нам спокій, не ставлячи зайвих запитань. Ти ж бо знаєш, який він нав’язливий і як полюбляє встромляти свого носа в чужі справи. А я таки справді хочу поговорити з тобою віч-на-віч.
— Що ж, — сказав Ернан. — Раз так, ходімо до мене. Побалакаємо без свідків.
Розділ LXI