— Єпископ Памплонський?!
— Авжеж, він. І це ще не все. Я забув згадати про одну важливу деталь. Якщо через три місяці після початку конклаву, цебто якраз до Різдва, кардинали не оберуть нового папу, то, згідно з тим же статутом Григорія Великого, Франциско де ла Пенья стане місцеблюстителем Святого Престолу. Такий прецедент вже був, на початку минулого століття, і тоді кардинали після п’яти з половиною місяців безплідних дискусій врешті-решт обрали папою тогочасного місцеблюстителя, єпископа Равеннського, який став Іоаном XXII. Тож у монсеньйора Франциско непогані шанси.
— Оце так зрадіє Марґарита! Вона просто обожнює свого єпископа.
— До речі, — зауважив Ернан. — Кардинали -прихильники возз’єднання церков не мають нічого проти кандидатури монсеньйора Франциско, а дев’ять з них вже зараз готові віддати за нього свої голоси. Він цілком підтримує ідею Об’єднувального Собору і, крім того, він лютий противник єзуїтів.
— Ще б пак, він задасть їм перцю. Неодмінно відлучить їх від церкви.
— Тільки тоді, коли стане папою. Функції місцеблюстителя дуже обмежені. Власне кажучи, ця посада була запроваджена Григорієм Великим лише для того, щоб за будь-яких обставин католицький світ не залишався надовго без свого верховного пастиря.
— Але хоч указ про позбавлення Фернандо де Уельви права на престол місцеблюститель зможе затвердити і схвалити від імені церкви?
— Гадаю, що так. Адже це буде чисто символічний акт. Але боюся… Я знову боюся, чорт забирай! Я боюся, що до Різдва Фернандо може стати королем.
— Попри всі застережні заходи, які вживає дон Альфонсо? Невже і ти вважаєш Інморте всемогутнім чаклуном?
— Ну, ні, він далеко не всемогутній і навряд чи наділений якимись надприродними здібностями. Однак він могутній, дуже могутній, і сила його не лише в леґіонах озброєних до зубів і добре навчених воїнів, не лише в грізних бойових кораблях під чорними знаменами з косим червоним хрестом, не лише в трьох областях ордену Серця Ісусова, а також і в фанатизмі його прибічників. Думаєш, у його розпорядженні мало фанатиків, ладних піти за нього в огонь і в воду? Або сунути голову в зашморг — що ближче до теми нашої розмови. Фанатизм, це дуже небезпечна річ, Ґастоне. Я знав багато всіляких фанатиків — і християн, і мусульман, — і, повір мені, вони нічим один від одного не відрізняються. Фанатики-християни анітрохи не кращі за своїх невірних побратимів, а в певному сенсі навіть гірші, бо в мусульман фанатизм — цілком нормальний стан. Який-небудь недоумкуватий домініканський монах здатний за намовлянням Інморте під час хресного ходу встромити в груди кастільського короля кинджал, а потім зійти на ешафот з гордо піднятою головою, до останнього моменту перебуваючи в упевненості, що здійснив богоугодний, мало не святий вчинок.
— І що ж ти збираєшся робити? — запитав д’Альбре. — Адже напевно в тебе є якийсь план.
— Так, є, — кивнув Ернан. — Я збираюся примусити дона Альфонсо стратити свого брата.
— Але як?
— Я спровокую Фернандо на публічне визнання своєї участі в змові з метою вбивства короля. Це визнання почують ґвардійці, а за тиждень про нього знатиме вся Кастілія. Біля королівського палацу почне збиратися простолюд з вимогою скарати на смерть ґрафа де Уельву, та й дрібномаєтні дворяни з Ґенеральними Кортесами затягнуть ту ж пісеньку — адже й ті й інші недолюблюють Фернандо. Тож хоч-не-хоч король муситиме поступитися. Vox populi, vox dei[53], як кажуть римляни.
— А як ти його спровокуєш? Фернандо справді йолоп, та все ж я не думаю, що він такий дурний, щоб самому підписувати свій смертний вирок.
— Оце саме, — сказав Шатоф’єр. — Смертний вирок… — І він коротко виклав суть свого задуму.
Вислухавши його, Ґастон зітхнув і похитав головою:
— Ти невиправний, друже! Філіп правду каже, що ти страшно охочий до драматичних ефектів. Це, безумовно, в твоєму репертуарі.
— Тобі що, не подобається?
— Навпаки, дуже подобається. Це буде справді надзвичайне видовище, і я поїхав би з тобою тільки ради того, щоб не пропустити таку чудову виставу, не кажучи вже про те… — Тут він осікся і почервонів. — Але в одному я більше, ніж упевнений: сеньйорові дону Фернандо твоя витівка не припаде до смаку.
— Це вже його особисте горе. — Ернан встав з крісла, потягнувся і широко позіхнув. — Отже, так. Завтра ми вирушаємо вдосвіта, десь о третій на рано, щоб до вечора напевно дістатися до Калагорри. В Кастель-Бланко ми довго не затримаємося — я вже послав туди Жакомо з письмовим розпорядженням для лейтенанта де Сальседо негайно підготуватися до від’їзду. Тож і ти, друже, не барися з приготуваннями і раніше лягай спати. — Він знову позіхнув і клацнув зубами. — Ну, а зараз я подався забирати з-під варти Монтіні.
[53]