Проте жоден з тих, до кого так відчайдушно апелював Фернандо, навіть не зрушив з місця. Ґвардійці добре знали злостиву вдачу першого принца Кастілії і цілком усвідомлювали, що в разі, якщо йому вдасться викрутитися з цієї халепи, він ніколи не подарує їм свого приниження і постарається чимшвидше відправити їх всіх до праотців. А поза тим, вони не мали жодних ілюзій щодо того, який наказ віддав ґраф своїм воїнам на той випадок, коли хтось зробить спробу звільнити Фернандо.
Ернан запитливо поглянув на ґрафиню.
— Ні, — сказала Діана Юлія. — На жаль, дуже пізно. Протиотрута, навіть якщо вона є у принца Фернандо, в чому я сумніваюся, здатна лише нейтралізувати дію отрути. А вжитий королем трунок вже зробив свою справу і давно був виведений з орґанізму. Він породив хворобу, і тепер нам залишається покладати всі надії на Бога і на мистецтво лікарів.
Шатоф’єр жестом підізвав до себе ката.
— Майстре, ви готові виконати свій обов’язок?
Кат ствердно кивнув:
— Так, пане, готовий. Я отримав від дона Клавдія наказ виконати вирок іменем його величності короля Кастілії та Леону.
— Тож робіть свою справу, майстре.
Кат мовчки вклонився, повернувся до ешафота і піднявся дерев’яними сходами на поміст. Фернандо знову зарепетував.
— Що ти робиш, Ернане?! — схаменувся Ґастон. — Це вже поза програмою. Дон Альфонсо не…
— Мовчи! — засичав на нього Ернан. — Я знаю, що роблю.
— А сповідь?! — раптом вигукнув Фернандо, урвавши нарікання і прокльони. — А як же сповідь? Я хочу висповідатися своєму духівникові. Везіть мене в Толедо до мого духівника.
— В цьому немає потреби, — з глумливим осміхом відповів Шатоф’єр. — Відповідно до булли найсвятішого отця від 1123-го року кожен посвячений лицар ордена Храму Сіонського має право давати передсмертне відпущення гріхів — in extremis[54], як там сказано. Отож я до послуг вашої високості.
Фернандо злякано відсахнувся:
— Ні! Ні! Тільки не це!…
Ернан байдуже знизав плечима. Іншої відповіді він не чекав, проте не зміг утриматися від спокуси наостанку позбиткуватися над своїм ворогом. Пізніше, коли він згадував про це, йому щоразу ставало соромно за свою хлоп’ячу витівку.
— Превелебний отче, — звернувся Шатоф’єр до капелана. — Проведіть його високість в останню путь.
Відтак Ернан пильно подивився на Фернандо і додав:
— Хоч його превелебність не належить до ордену єзуїтів, я не вважаю цю обставину серйозною перешкодою для прийняття ним вашої останньої сповіді… Прощавайте, монсеньйоре. Не скажу, що знайомство з вами дало мені велику втіху. І хай простить вас Бог.
Фернандо пронизливо скрикнув і напівнепритомний повиснув на руках ґвардійців, які, за знаком Ернана, потягли його до ешафота.
Ґастон підійшов до Гелени і пошепки мовив:
— Тобі краще піти звідси.
Вона рішуче похитала головою:
— Ні, я залишуся. Я хочу подивитися. Батько мені все розповів. Я знаю, що цей негідник погубив мого брата і хотів зганьбити його. — Гелена замовкла і міцно стисла губи.
Хтось схопив Ґастона за лікоть. Він озирнувся і побачив Монтіні.
— Чого тобі, хлопче?
— Мені… мені моторошно…
— То відвернися. І затули вуха. Чи взагалі забирайся геть. Гадаєш, мені це приємно?
Кат стояв біля плахи, широко розставивши ноги, і, спираючись на держало меча, незворушно чекав свого часу.
Ґвардійці винесли Фернандо на поміст, поставили його на ноги перед капеланом і відійшли вбік. Недалеко від засудженого стояв підручний ката з перекинутою через плече мотузкою та чорною пов’язкою для очей у руках.
— Почнемо сповідь, сину мій? — лагідно запитав превелебний отець.
І тільки тоді Фернандо в повній мірі усвідомив невмолиму реальність того, що відбувалося з ним. Він збагнув, що цей капелан — останнє, що він бачить у своєму житті. Це остання людина, який звернулася до нього, як до живого, — а для всіх інших він вже мрець.
Раптове осяяння, немов блискавка, уразило Фернандо. Захлинаючись сльозами, він упав навколішки, обхопив голову руками і нестримно заридав.
Навіщо це, навіщо?! Він ще такий молодий, попереду в нього ціле життя… було — бо зараз це життя відберуть… Чому, чому? Як же так вийшло? Коли ж він ступив на той хисткий, хибний шлях, що врешті привів його на ешафот? Може, коли дозволив кузенові Біскайському обвести себе круг пальця? Чи коли вступив у спілку з Інморте? Чи коли вперше накинув оком на батькову корону, яку по праву мав успадкувати його старший брат?…
[54]