Выбрать главу

Так і не дочекавшись від Фернандо сповіді, капелан важко зітхнув, накрив його голову краями свого шарфа і скоромовкою проказав стандартну формулу відпущення гріхів. Щойно він закінчив, ридання різко урвалися. Фернандо гепнувся на поміст і залишився лежати там нерухомий. Підручний ката схилився над ним і констатував:

— Зімлів. Їхній високості пощастило — і пов’язка на очі зайва, і руки зв’язувати не треба…

Фернандо так і не отямився. На вигляд відрубаної голови, що покотилася по помосту після першого ж удару ката, Ґастона замлоїло. Він зовсім не був таким товстошкірим, яким зображав себе перед друзями. Лише один-єдиний раз він брав участь у справжньому бою — з єзуїтами, і лише лічені рази був присутній на стратах — герцоґ не полюбляв улаштовувати кривавих видовищ і не заохочував до цього своїх васалів.

Етьєнові де Монтіні довелося зібрати всю свою волю в кулак, щоб не виблювати щойно з’їдений сніданок. Удруге за своє життя цей провінційний хлопчак бачив людську кров. А вперше це було сім з половиною років тому, коли Ернан у чесному поєдинку замордував Ґійома де Марсан — не вбив, а саме замордував, у нестямі шматуючи мечем вже мертве тіло свого супротивника, аж поки друзі не відтягли його геть. І тоді Етьєн блював…

Ґрафівна Гелена мертвотно зблідла і, притиснувши руки до грудей, кинулася до найближчих дверей, що вели всередину замку. Ґастон, не гаючись, подався вслід за нею і встиг саме вчасно, щоб підхопити її на руки, коли вона спіткнулася на сходах, втрачаючи притомність.

А Ернан все дивився на Клавдія Іверо, чиї очі сяяли сатанинським тріумфом. Тепер у ньому не залишалося нічого від учорашнього немічного, убитого горем старика. Він більше був схожий на міцного сорокарічного чоловіка, що після тривалої хвороби нарешті почав видужувати, а сиве, як сніг, волосся лише додавало йому якоїсь скорботної величавості. Ні, зрозумів Шатоф’єр, не скоро Ґастон стане новим ґрафом Іверо, старий ще довго протримається на цім світі. Він потребував стимулу до життя і от тепер отримав його — помсту. Після страти одного з безпосередніх винуватців синової смерті у нього ніби відкрилося друге дихання.

Клавдій Іверо підійшов до Ернана.

— Боюся, ґрафе, ви не зможете затриматись у нас до обіду.

— Так, доне Клавдію. Саме про це я щойно думав. Ми негайно вирушаємо до Толедо. Однак найперше слід сповістити пані Бланку, що…

— За це можете не турбуватися, — перебив його Клавдій Іверо. — Ще на світанку я відправив до Памплони кур’єра з повідомленням, що принц Фернандо страчений, а кастільський король при смерті.

— При смерті?! — вражено вигукнув Ернан.

— На жаль, так, ґрафе. Даруйте, що я не сказав вам це зразу. Сьогодні вночі до Калагорри наблизився великий загін кастільських ґвардійців, близько сотні людей. Їх ватажок зажадав видачі ґрафа де Уельви, щоб відповідно до отриманих розпоряджень супроводити його в Толедо — завважте, цілим та неушкодженим.

— Це наказ короля?

— Ні. Наказ підписаний першим міністром, позаяк дон Альфонсо раптово захворів і нібито не в змозі виконувати свої обов’язки.

Ернан шумно видихнув:

— Слава Богу, ми встигли вчасно. Хоч який Фернандо де Уельва негідник, він все ж син короля, і було б дуже неґречно похапцем перерізати йому горло.

— Ваша правда, пане ґрафе, — погодився Клавдій Іверо. — Я вже повідомив непроханим гостям, що принц буде страчений за наказом короля, і застеріг від спроб силою звільнити його. Зараз я передам їм тіло Фернандо, нехай вони відвезуть його на батьківщину, щоб поховати там з усіма належними почестями. А ви покваптеся. Король — якщо він ще живий, — мабуть, з нетерпінням чекає на вас. Щасти вам, ґрафе.

У відповідь Ернан лише мовчки кивнув.

Надвечір того ж дня Ернан, Ґастон та Етьєн зупинилися на нічліг в невеликій корчмі поблизу Альмасана. Дорóгою ніхто з них і словом не обмовився про ранкові події, і тільки після вечері, коли чимала кількість випитого вина значно поліпшила Ґастонів настрій і дозволила йому вже без внутрішнього здригання згадувати страту, він, розлігшись на своєму ліжку у відведеній їм трьом кімнаті, спитав у Ернана:

— Ну, тепер ти будеш зі мною відвертий, друже, чи знову хитруватимеш?