Філіп ніяково потупив очі.
Лише після того, як забальзамоване тіло Альфонсо XIII перенесли до собору Толедської Божої Матері, щоб народ мав можливість попрощатися зі своїм королем, Бланка отримала змогу зустрітися в Філіпом сам на сам.
Вони довго простояли мовчки, пильно дивлячись одно одному в очі. Бланка була одягнена у все біле — колір жалоби для королев, її обличчя було бліде, і тільки на щоках ледь помітно проступав слабкий рум’янець.
— Отже, — нарешті промовила вона, — ти все вирішив?
— Так, — понуро кивнув Філіп. — Після поховання Альфонсо я поїду до Рима і там одружуся з Анною Юлією.
— Але чому? Ти вже розлюбив мене?
Філіп опустився в крісло і важко зітхнув:
— Люба моя дівчинко! Зрозумій, коли йдеться про державні інтереси, треба забути про почуття. Я кохаю тебе, рідна, дуже кохаю, але я не можу одружитися з тобою. Передусім я государ, і лише потім — людина. І як людина я хочу бути з тобою, я так хочу кохання, звичайного людського щастя, хочу, щоб ми жили разом, виховували наших дітей… На жаль, обставини виявилися вищими за нас, і ми маємо змиритися з цим, гідно прийняти цей жорстокий удар долі. Якби ти знала, як важко мені далося це рішення, яка велика була спокуса вчинити по-людському, а не по-державному…
Бланчині очі потьмяніли:
— Ти брешеш, Філіпе! Просто ти розлюбив мене, я вже набридла тобі. І тепер тобі начхати на нашу дитину. — Вона гнівно тупнула ніжкою. — Який же ти негідник… Любий… — З грудей її вирвалося здавлене ридання.
Філіп встав з крісла і підійшов до неї.
— Ні, Бланко, так не годиться. Ти ж королева, старша дочка Кастілії. — Він обняв її за плечі. — А я син Ґаллії. Я не маю права допустити розчленування моєї країни, а це неминуче станеться, якщо Ґасконь потрапить під вплив кастільської корони. Прованс і Савойя не забаряться приєднатися до Ґерманського Союзу — і тоді всьому кінець, ґалльська державність буде підтята під корінь. Це тим більше неприпустимо зараз, коли в мене є унікальний шанс об’єднати Ґаллію, перетворити її з союзу самостійних князівств на могутню централізовану державу… Мало того, мені надана можливість започаткувати об’єднання всіх ґалльських земель у Велику Ґаллію — і якщо я втрачу цю можливість, мені не буде виправдання. Сучасники зневажатимуть мене, а нащадки назвуть мене злочинцем і негідником.
— А ти і є негідник! — розпачливо вигукнула юна королева. — Жорстокий, безсердечний негідник!
— Бланко, Бланко! — майже простогнав Філіп, його обличчя спотворила гримаса болю. — Не розривай мені серце, люба моя, кохана… І вибач мені, рідна…
Він опустився перед нею навколішки і зовсім несподівано для себе заплакав — голосно, нестримно, невтішно. Сльози рясно текли з його очей, зволожуючи сніжно-білу тканину жалобного вбрання Бланки. Так гірко і боляче йому не було ще ніколи, навіть коли вмерла Луїза, бо тільки ставши дорослими, ми починаємо в повній мірі розуміти, яка це велика цінність — любов, і що означає її втрата.
А Бланка щосили стримувала сльози — королеви не плачуть.
І через багато-багато років, гортаючи в пам’яті пожовтіли від часу сторінки минулого, Філіп скаже, що саме тоді, того самого дня закінчилася його юність, і він зробив найголовніший у всьому своєму житті вибір. Того дня він остаточно й безповоротно обрав собі країну — всю Ґаллію, від Бретані й Нормандії до Піренеїв і Альп.
Жовтень 1988 — грудень 1993 рр.
Додаток 1
Дiйовi та згадуванi особи
(відомості подані за станом на початок 1452 року; більш докладно про родинні зв’язки див. ґенеалоґічні таблиці)
ГОЛОВНІ:
Філіп Аквітанський (Філіп Красивий), ґраф Кантабрії і Андорри, перший принц Ґаллії; син герцоґа Філіпа III Аквітанського і принцеси Ізабелли Ґалльської*[56], племінник короля Ґаллії Робера III. 20 років.
Бланка Кастільська, ґрафиня Нарбоннська; дочка короля Кастілії Фернандо IV і Бланки Портуґальської*. 16 років.
Марґарита Наваррська, дочка короля Александра X і Марґарити Кастільської*; наслідна принцеса Наварри. 17 років.
Ернан де Шатоф’єр, ґраф Капсірський; син Армана де Шатоф’єра* і Розмарі дю Плессі де Шатоф’єр*; лицар ордену Храму Сіонського. 20 років.
[56] Тут і далі *зірочкою позначені особи, що вмерли до 1452 р.