— Я ніколи не сперечаюся з архітектурою, — сказала вона.
— А з невагомістю? — Запитав він.
— Я намагаюся працювати з тим, що стоїть на місці, — сказала вона йому.
— В основному, я теж.
— А якщо не виходить? — Запитала вона.
Він знизав плечима.
— Трапляються іноді зіткнення.
— Свого часу ти уникав багатьох, хіба не так?
— Не можу заперечувати, але це було дуже давно. Ти, певно, сама по собі вельми уникаюча штучка.
— Холодно, — відповіла вона. — Колись ми повинні порівняти записи по невагомості і зіткненнях. Хіба не буде дивно, якщо ми опинимося схожими у всіх відносинах?
— Я був би вельми здивований, — відповів Мандор.
Я був заворожений і злегка переляканий пікіровкою, хоча виходити міг тільки з відчуттів і не мав поняття про суть. Вони були в чомусь схожі, і я ніколи не чув нічого настільки невизначеного, але виразного поза Амбером, де часто грають в словесні ігри подібного роду.
Тут з каменю повернувся Сухе.
— Вибачте мені, — сказав потім Мандор, звертаючись до всієї компанії, — але я змушений вас покинути. Для регенерації. Дякую за гостинність, сер, — він вклонився Сухе. — І за задоволення схрестити… наші доріжки, — Це вже Дарі.
— Ти тільки що прибув, — сказав Сухе, — і не відпочив. Ти виставляєш мене поганим господарем.
— Славно відпочив, старий друже, ніхто не зміг би запропонувати таких трансформацій, — заявив Мандор. Він глянув на мене, задкуючи до вже майже відкритого виходу. — До скорого, — сказав він, і я кивнув.
Він відправився в шлях, і з його зникненням камінь стіни знову став однорідним.
— Цікава у нього манера, — сказала моя мати, — без очевидної наполегливості.
— Тактовно, — прокоментував Сухе. — Народжений він був у пишності.
— Цікаво, хто помре сьогодні? — Сказала вона.
— Я не впевнений, що нам гарантована співучасть, — відгукнувся Сухе.
Вона засміялася.
— А якщо так, — сказала вона, — вони безумовно помруть блискуче, зі смаком.
Ти говориш з осудом або з заздрістю? — Запитав він.
— Ні так, ні так, — сказала вона. — Бо я теж насолоджуюся тактовністю… І хорошим жестом.
— Мати, — сказав я, — що відбувається?
— Ти про що, Мерлін? — Озвалася вона.
— Я покинув ці краї досить давно. Ти послала демона розшукати мене і дбати про мене. Мабуть, той, вірніше, та змогла засікти когось амберської крові. У неї виникла плутанина між мною і Люком. І вона оточила турботою нас обох… поки Люк не почав робити періодичні спроби вбити мене. Тому вона захистила мене від Люка і спробувала визначити, хто ж з нас — більш підходяща партія. Якийсь час вона навіть жила з Люком, а опісля переслідувала мене. Мені слід було б бути догадливішим, чому вона так жадала дізнатися ім'я моєї матері. Схоже, Люк з приводу своїх батьків тримав рот на замку.
Вона засміялася.
— Уяви чарівну картину, — почала вона. — Змагання відьми Ясри і Принца Хаосу…
— Не намагайся змінити тему розмови. Подумай, як це бентежить вирослу людину — його матуся посилає демона доглянути за ним.
— Своєрідно. Але це був всього лише демон, дорогий.
— Кого це турбує? Принцип той же. Де ти відкопала цю думку про захист? Я ображаюся…
— Ймовірно, ті'га врятувала тобі життя більше, ніж один раз, Мерлін.
— Ну так. Але…
— Тобі краще бути мертвим, ніж бути захищеним? І тільки тому, що це виходить від мене?
— Не в цьому справа!
— Так у чому? Сподіваюся, тобі зрозуміло, що про себе я можу подбати сам, і…
— Але ти не зміг.
— Але ж ти цього не знаєш. Я ображений тим, що ти починаєш з думки, ніби у Відображеннях мені потрібна нянька, ніби я наївний, довірливий, безтурботний…
— Вважаю, хоч це і зачепить твої почуття, що можна сміливо сказати, що таким ти і був, збираючись в країни, які настільки відрізняються від Дворів, наскільки відрізняються Відображення.
— Так, про себе я можу подбати сам!
— Ти не зробив для цього ні краплі. Зате напридумував масу дурниць. З чого ти вирішив, що причини, які ти перерахував, єдино можливі для моїх дій?
— О'кей. Розкажи, чи знаєш ти, що Люк намагався вбити мене тридцятого числа кожного квітня. І якщо — «так», чому ти мені просто цього не сказала?
— Я не знала, що Люк намагався вбити тебе тридцятого числа кожного квітня.
Я відвернувся. Стиснув кулаки і розтиснув їх.
— Тоді якого біса ти це зробила?
— Мерлін, чому для тебе так складно допустити, що інші люди можуть іноді знати те, чого не знаєш ти?
— Почни з їх небажання викласти мені ці речі.