Чим би воно не було, воно змусило мене забути про Факіра, не задумавшись двічі про це, і змусило відчути себе… ну-у… трохи дивно. Я не міг сказати точно, чи могло воно впливати, або чи впливає на мої думки і почуття — звичайна проблема, коли загруз в заклинанні. Але я не розумів, хто міг це зробити (хіба що сам Бранд), вибудувати таку непередбачуваність: я обов'язково перебуватиму в кімнаті по сусідству з тими, що займав він, і проживу там багато років після смерті Бранда, а потім раптом отримаю запрошення увійти в покинуті апартаменти відразу після неймовірного згубного протистояння Логруса і Лабіринту у верхньому залі Амберського Замку… М-да. Ні, хтось інший повинен стояти за цим. Юрт? Джулія? Але не дуже схоже, що вони здатні непомітно орудувати в серці Амберського Замку. Тоді хто? І чи могло це мати щось спільне з епізодом в Залі Дзеркал? Я витягнув пустушку. Повернися я туди зараз, я зміг би зачепитися за допомогою свого заклинання, щоб рознюхати того, хто за це відповідав. Але я не повернувся, і з будь-яким розслідуванням на тому краю світу доведеться почекати.
Світло попереду розгорілося ще яскравіше, перетікаючи від небесно-синього до зловісно-червоного.
— Грайлл, — сказав я. — Ти засік заклинання на мені?
— Айє, мілорде, — відгукнувся він.
— Чому ти не згадав про це?
— Я подумав, що воно — одне з твоїх… напевно, для захисту.
— Зняти зможеш? Тут на внутрішній поверхні я в невигідному положенні.
— Воно дуже просякнуте твоєю особистістю. Я не знав би з чого почати.
— Можеш розповісти щось про нього?
— Тільки те, що воно тут, мілорде. І більш важким здається біля голови.
— Значить, воно може розцвічувати мої думки певним чином?
— Айє, блідо-блакитним.
— Я говорив не про твою манеру його сприймати. Тільки про його можливий поганий вплив на моє мислення.
Його крила запалахкотіли синім, потім червоним. Наш тунель раптово розширився, а небо розквітло в божевіллі кольорів Хаосу. Зірка, яку ми переслідували, стала невеликим вогником на високій вежі намогильного замку — сірого та оливкового, що стояв на вершині гори, підніжжя та схилів у якої просто не було. Кам'яний острів плавав над скам'янілим лісом. Дерева горіли опаловими вогнями — оранжевими, пурпурними, зеленими.
— Гадаю, його можна було б розплутати, — зазначив Грайлл. — Але розгадка ставить в тупик бідного демона.
Я хрюкнув. Кілька миттєвостей поспостерігав смугастий краєвид. Потім:
— До речі, про демонів… — Сказав я.
— Так?
— Що ти можеш сказати про плем'я, відоме як ті'га? — Запитав я.
— Вони мешкають далеко за межами Обода, — відгукнувся він, — і, можливо, що зі всіх творінь вони ближче інших до первісного Хаосу. Я не вірю, що вони володіють істинними тілами матеріального роду. У них мало спільного з іншими демонами, вони не втручаються в чиїсь справи.
— А ти знаєш когось із них — м-м — особисто?
— Я стикався з декількома… І тоді, і тепер, — відгукнувся він.
Ми піднялися вище. Замок зробив те ж саме. Позаду нього потік метеорів пропалив собі шлях, яскраво і безшумно.
— Вони можуть заселити людське тіло, зайняти його, — сказав я.
— Це мене не дивує.
— Я знаю одного, який кілька разів проробляв такий фокус. Але виникає дещо незвичайна проблема. Ймовірно, вони можуть взяти контроль над ким-небудь на смертному ложі. Але вхід до мертвого, здається, замикає ті'га в одному тілі. І вони потім не можуть звільнити його. Ти знаєш для них який-небудь спосіб звільнитися?
Грайлл хмикнув:
— Зістрибнути зі скелі, вважаю. Або кинутися на меч.
— Але що, якщо демон тепер пов'язаний з господарем настільки тісно, що це не звільнить його?
Він знову посміхнувся.
— Це перебір в грі у справі про крадіжку тіл.
— Я дечим зобов'язаний одному з них, — сказав я. — Я хотів би допомогти їй… Йому.
Деякий час він мовчав, потім відповів:
— Племена тай, іга постарші і помудріші, і можуть знати щось про такі справи. І ти знаєш, де вони мешкають.
— Ага.
— Пробач, що більше нічим не можу допомогти. Тай, іга — древні племена.
І ми помчали вниз на вежу. Наш шлях під змінним небом-калейдоскопом стиснувся в крихітну смугу. Грайлл пробивав дорогу до світла у вікні, і я нарівні з ним.
Я глянув вниз. Перспектива була карколомна. Звідкись доносився гуркіт, немов шари землі повільно рухалися один відносно одного… досить поширена подія в цих краях. Вітри шарпали мій одяг. Завитки мандаринових хмар бісером прикрасили небо ліворуч від мене. Я зумів розрізнити деталі на стінах замку. У квадраті світла я виловив фігуру.