Знадвору вирувала буря. Замком котився грім, злива спадала згори суцільним полотном, сліпила очі; час від часу яскравіше за день спалахували велетенські біло-блакитні блискавки. Навіть драконові незатишно у польоті за такої страшної негоди. Арракс саме намагався якось утриматися в повітрі, коли принц Аемонд видерся на Вхагар і кинувся за ним. У ясному небі принц Люцерис, напевне, зумів би втекти від погоні, бо Арракс був молодший та жвавіший… але ж небо вкрила пітьма, і сталося так, що дракони перестріли один одного над затокою Човнозгубою. Глядачі на мурах замку бачили віддалені спалахи полум’я і чули вереск, гучніший за грім. Потім двоє чудовиськ зчепилися у обіймах, а навколо них зміїлися блискавки. Вхагар уп’ятеро переважала розмірами свого ворога і була загартована у сотні битв. Надто нерівна сутичка, навряд чи гідна зватися битвою, не тривала довго.
Скоро Арракс упав з неба зламаний та скалічений, і його ковтнули буремні води затоки. Голову з шиєю викинуло на скелі попід Штормоламом за три дні по тому на жирну тризну крабам та мартинам. Туди ж вимило і мертве тіло принца Люцериса.
З його смертю війна круків, посольств та шлюбних угод скінчилася. І розпочалася війна вогнем та кров’ю.
V. Король-Берег
Коли королева Раеніра на Дракон-Камені дізналася про смерть Люцека, то впала додолу і зомліла. Молодший брат Люцека, Джофрі (Джак тоді ще не повернувся зі своєї подорожі на північ), дав страшну клятву помститися принцові Аемонду та князеві Борросу. Якби не втручання Морського Змія та принцеси Раеніс, малий тоді ж таки скочив би на свого дракона і ринув у небо.
Поки чорна рада сиділа і мудрувала, як ударити у відповідь, з Гаренголу прилетів крук.
— Око за око, сина за сина, — писав принц Даемон. — Люцерис не залишиться без відплати.
Замолоду обличчя та сміх Даемона Таргарієна знав кожен гаманоріз, кожна хвойда і кожен шахраюватий гравець у кості з Блошиного Подолу. Принц і досі мав друзів у найбридкіших кишлах Король-Берега та чимало прихильників серед золотокирейників. При дворі їх теж було декілька, невідомих ані королю Аегону, ані Правиці, ані королеві-удовиці. Таємні союзники принца сиділи навіть у зеленій раді… а ще був один спритний посередник, один любий друг, якому він особливо довіряв — той знав усі шинки та щурячі нори у тіні Червоного Дитинця незгірш від самого Даемона за колишніх часів і умів ходити найтемнішими тінями міста всюди, де бажав. Саме до нього, схожого видом на бліду смерть, звернувся принц відомими лише йому таємними шляхами, щоб привести у дію жахливу помсту.
Належних людей повірник принца Даемона знайшов у гидких харчівнях Блошиного Подолу. Один колись був десятником у міській варті; величезний з себе, брутальний стражник втратив золоту кирею за побиття повії на смерть у п’яному сказі. Інший був щуроловом Червоного Дитинця. Справжні імена тих поганців для історії втрачені, а нам вони відомі під прізвиськами Крівця та Бриндзя.
Приховані двері та потаємні проходи, набудовані Маегором Лютим у його дитинці, були відомі щуроловові не гірше, ніж тим щурам, яких він ловив у найдальших кутках замку. Крізь давно забутий хід Бриндзя провів Крівцю невидимим для варти до самого серця твердині. Дехто вважає, що вони замірялися на самого короля, але кожен Аегонів крок супроводжувала Королегвардія, і навіть Бриндзя не знав іншого шляху до Маегорового Острогу або з нього, крім підйомного мосту над сухим ровом зі страшними залізними шпичками.
Але Башта Правиці була гірше убезпечена від таємного нападу. Двоє найманців пролізли крізь стіни, непомічені списниками, що вартували коло дверей башти. Покої пана Отто їх не цікавили; натомість вони прослизнули до опочивальні його дочки поверхом нижче. Тут оселилася королева Алісента після смерті короля Візериса, коли син її Аегон перебрався до Маегорового Острогу з власною королевою. Опинившись усередині, Бриндзя зв’язав королеву-вдовицю і заткнув їй рота, поки Крівця душив на смерть покоївку. Опісля вони сіли й стали чекати, бо знали, що королева Гелаена має звичай щовечора приводити своїх дітей до їхньої бабусі побажати доброї ночі.
Не відаючи про небезпеку, королева з’явилася у супроводі трьох дітей, коли над замком густішали сутінки. Близнюкам Джаяхаерисові та Джаяхаері було шість років, Маелорові — два. Входячи до покоїв, Гелаена тримала меншенького за малу ручку і гукала ім’я своєї матусі. Крівця засунув двері й миттю зарізав охоронця королеви, а Бриндзя зненацька вихопив Маелора з її рук.
— Заверещиш — помруть усі, — мовив Крівця до її милості.