Выбрать главу

XXIII. Гуркотень

Тим часом у Гуркотні сталося чимало подій не меншої ваги, і наш пильний погляд звертає тепер туди. Коли звістка про заворушення у Король-Березі досягла війська принца Даерона, чимало молодшого панства запрагнуло негайно рушати в наступ на місто. Серед них вирізнялися пан Джон Розстан, пан Рогер Пшінка і князь Унвин Пик… але пан Гоберт Вишестраж наполягав на поміркованості дій, до того ж Двоє Зрадників відмовлялися брати участь у нападі на столицю, доки не задовольнять їхні примхи. Згадаймо, що Ульф Білий вимагав віддати йому в володіння великий замок Вирій з усіма землями та статками, а Грізний Гуго Громобій не погоджувався на щось менше, ніж королівська корона.

Чвари скипіли, наче у казані, щойно Гуркотень із запізненням дізнався про смерть Аемонда Таргарієна у Гаренголі. Короля Аегона II ніхто не бачив і не чув, відколи Король-Берег потрапив до рук його зведеної сестри Раеніри, і багато хто вже боявся, що королева наказала його таємно стратити і сховати тіло, аби не уславитися як убивця родичів. А тепер загинув ще й брат короля Аемонд. «Зелені» раптом опинилися і без короля, і без гідного ватажка. Наступним у черзі до престолу стояв принц Даерон. Князь Пик наполягав, що юнака треба негайно проголосити принцом Дракон-Каменя, а інші, вважаючи Аегона II мертвим, хотіли вже вінчати Даерона на царство.

Двоє Зрадників погоджувалися, що без короля не можна… та мали на думці зовсім не Даерона Таргарієна.

— За ватажка мусить правити сильний муж, а не зелений хлопчак! — оголосив Грізний Гуго Громобій. — Престол має належати мені!

Коли Зухвалий Джон Розстан завимагав від нього відповіді, за яким правом той сміє зазіхати на королівський титул, пан Громобій відповів:

— За тим самим, що й Завойовник. Бо я маю дракона.

І справді, після того, як Вхагар нарешті знайшла свою смерть, останнім і найбільшим живим драконом на усьому Вестеросі лишився Вермітор, яким колись літав Старий Король, а тепер — Грізний Гуго, байстрюк-ковальчук. Вермітор був утричі більший від дракониці принца Даерона, Тессаріони, і жоден, хто бачив їх поруч, не мав сумнівів, котре з чудовиськ здатне нагнати на ворога більше страху.

Певно ж, марнославство Громобоя не личило особі підлого роду, але байстрюк таки напевне мав у собі дещицю таргарієнівської крові. До того ж у битві рука його виявилася важкою, а з прибічниками — щедрою. Останнє, як це часто ведеться, привабило до нього ницих людців різного штибу, як труп смородом вабить до себе мушву. Наразі навколо колишнього коваля гуртувався найгірший набрід: сердюки, лицарі-розбійники, безрідні харцизяки найбруднішої крові, які полюбляли війну заради різанини, ґвалту і багатої здобичі.

Однак вельможне панство та лицарство Старограду і Обширу неабияк образилося, коли дізналося про зазіхання Зрадника, а надто сам принц Даерон Таргарієн, який у гніві жбурнув келих вина просто в обличчя Грізному Гуго. Князь Білий лише знизав плечима і поскаржився на марну витрату доброго напою, але князь Громобій мовив:

— Хлопчики мали б чемненько мовчати, коли говорять чоловіки. Мало тебе лупцював твій батечко. Дивися, щоб я не виправив за ним його помилку.

Двоє Зрадників вийшли разом і поспіхом почали готуватися до Громобоєвого вінчання на царство. Наступного дня Грізний Гуго показався вже у короні чорного заліза, і це конче розлютило принца Даерона разом із чесно уродженими князями та лицарями. Один з таких — пан Рогер Пшінка — наважився навіть збити корону з голови Гуго.

— Бидло в короні — ще не король! — вигукнув він. — Тобі, ковальчуку, підкову на голові носити, а не корону!

На жаль, вчинок його виявився стільки ж нерозумним, скільки і зухвалим. Ясновельможний Гуго не схвалив дотепність пана Рогера; за його наказом лицаря притиснули до землі, й байстрюк-ковальчук власноруч прибив йому гвіздками до черепа аж три підкови замість однієї. Коли ж друзі пана Пшінки спробували втрутитися, то свиснули мечі, зблиснули кинджали, і троє людей лишилося лежати мертвими, а ще з десяток — пораненими.

Такого свавілля вояки, вірні принцові Даерону, стерпіти вже не могли. Князь Унвин Пик та лінькуватий пан Гоберт Вишестраж зібрали одинадцять інших князів та земельних лицарів на таємну раду в льосі одного з заїздів Гуркотня, щоб вирішити, як зрештою вгамувати надмірну пиху підло уроджених драконоїздців. Змовники вирішили, що позбавитися Білого — то не штука, бо він не просихав од вина і ніколи не відзначався вояцькою вправністю. Але Громобій сам по собі був далеко небезпечніший, а останнім часом ще й оточував себе вдень та вночі підлабузниками, табірними дівками і найманцями, що прагнули його милостей. Князь Пик зазначив, що коли вбити лише Білого, а Грізного лишити живим, то зиску буде небагато; Грізний Гуго мусив померти першим. Довго і гаряче сперечалися того дня у корчмі під знаком «Кривавого Шпичака»: шляхетне панство судило і рядило на різні голоси, як краще облаштувати справу.