Принцеса Іванна
Дивовижні пригоди незвичайної принцеси
Розділ перший
— Де Принцеса, йолі-палі? Зараз почнеться королівський прийом, на якому їй обов’язково слід бути, а вона знову десь заповітрилась… Прем’єр-Міністре, негайно розшукайте Принцесу Іванну і приведіть її сюди, хоч би як вона пручалася!
— Слухаюсь, Ваша Величносте! — вклонився Прем'єр- Міністр і подріботів шукати Принцесу.
— Що це за вибрики? Королево, як ви її виховували, йолі-палі?
— Ви ж знаєте, яка в неї вдача, Ваша Величносте! Я намагалась, намагалась, але ж ви бачите…
Королева заплакала.
— Не рюмсати треба, а виховувати! Ви аж надто церемонитеся з нею, йолі-палі, — сердито мовив Король.
Незабаром з’явився Прем’єр-Міністр. За собою він тягнув Принцесу Іванну — кирпату веснянкувату білявку.
— Не тягніть мене так, бо вкушу! — репетувала Принцеса.
— Принцесо! Як ви поводитеся?! — вигукнув Король. — Зараз почнеться королівський прийом, прибудуть посли всіх королівств, а ви ще не вбралися як слід!
— А от і не піду я нікуди! — вигукнула Принцеса. — Мені остогидли всі ці прийоми. Там нудно! Я хочу жити, як усі люди, хочу, щоб у моєму житті були різні події, пригоди! Я втечу з королівства, от побачите!
Принцеса ще й ніжкою тупнула.
Король відповів:
— Я накажу вас зв’язати й замкнути! А послам скажу, що ви захворіли. Прем’єр-Міністре, тягніть Принцесу на другий поверх до її спальні!
— Ой, — скрикнув Прем’єр-Міністр, — вона мене вкусила!
— Не зважайте! Тягніть! — наказав Король. — Мене вона теж колись кусала, йолі-палі.
І Прем'єр-Міністр, незважаючи на супротив Принцеси, ойкаючи, потягнув її на другий поверх. Королева плакала, а Король знай собі лаявся.
Король любив порядок і хотів, щоб його слухались. Іванною Принцесу назвав саме він. Як і всі королі, він чекав народження сина, принца-спадкоємця. Вже й ім’я йому підібрав — Іван. Але народилася донька. Король не зміг відмовитися від дорогого для нього імені, тому Принцесу назвали Іванною. І справді, ім’я це їй дуже пасувало, тому що змалку вже було добре видно, що вдача в неї хлоп’яча.
Головним уподобанням Короля були королівські прийоми і королівські бали з танцями. А також він полюбляв телевізійні новини. Королева тільки вночі, коли Король спав, мала змогу подивитися по телевізору різні серіали про любов. Іванні ж Король взагалі заборонив дивитися телевізор та грати в казк’ютерні ігри. Не знала вона і справжніх дитячих розваг.
Отже, ви розумієте, яке невеселе життя було в Іванни.
Після королівського прийому Королева пошвидкувала на другий поверх. Материнське серце стискалося від недобрих передчуттів. І недарма.
Вікно у спальні Принцеси було відчинене, і з нього звисали зв’язані простирадла.
На столі лежала записка:
Мамо! Прощайте! Я втекла.
Буду шукати веселих пригод і
несподіванок. Не хвилюйтесь!
Не пропаду! Ви ж мене знаєте!
Постояти за себе завжди зможу.
Обіймаю! Іванна
Королева зойкнула, схопила записку й побігла сповіщати Королю страшну новину. Король лайнувся, гукнув Прем’єр-Міністра і наказав організувати пошуки й погоню.
Розділ другий
Іванна бігла по дорозі й думала: «Оце ж мати прочитає зараз мою записку, покаже її батькові, а він накаже спорядити погоню. Як мені врятуватися? Де мені сховатися?»
Враз перед дівчиною з’явився лисий як коліно дідок з довгою, вузькою, сивою бородою.
— Не хвилюйтеся, Принцесо, я допоможу вам сховатися від погоні! — люб’язно усміхнувся він.
— А звідки ви знаєте, про що я зараз думаю? І хто ви такий? — здивувалася Принцеса.
— Я — Мудрець Розуман. Все відаю, все знаю. Будьмо знайомі! — знову всміхнувся дідок. — Будь ласка, дайте мені руку.
Принцеса простягнула йому руку й одразу ж стала невидимою. Мудрець Розуман теж став невидимим.
І тут почувся тупіт коней. Вдалині Іванна помітила погоню на чолі з Прем’єр-Міністром. Вершники на конях промчали повз, і тоді Мудрець Розуман сказав:
— Залишимось невидимими. Невдовзі Прем’єр-Міністр повернеться. Зараз я вам дещо розкажу…
Та знову почувся цокіт копит, повз них ще раз промчала погоня на чолі з Прем’єр-Міністром. Певна річ, принцеси Іванни він не знайшов. Щойно за обрієм зник останній вершник, Принцеса відчула на своїй руці дотик і одразу побачила Мудреця. Вони знову стали видимими.
— То куди ж ви тікали, мила Принцесо? — спитав Мудрець.
— А ви ж кажете, що ви — Розуман: все відаєте, все знаєте. То чого ж питаєте? — усміхнулася Принцеса.
— Я то знаю, але хочу, щоб ви самі пояснили ваш вчинок.
— Набридло мені нудне королівське життя. Хочу пригод і несподіванок.
— Але шукати пригод і несподіванок без мети — це ж безглуздя!
— А яка має бути мета?
— Ну, хоча б врятувати когось з біди.
— Кого?
— Скоро ви зустрінете того, хто потрапив у біду. Але ви мусите бути хоробрі й рішучі.
— Я не з боязких, ви ж, напевно, знаєте?
— Вам, Принцесо, доведеться робити вибір — або про свої бажання дбати, або когось рятувати. Отож слухайте.
За Чорними Горами є так званий Воронячий Ліс, де над чорними воронами-круками владарює злий та підступний Каркарон. Він задумав знищити чарівну квітку, Жоржину-Веселину, що росте на Орлиній полонині, в Синіх Горах, у королівстві Орландії.
Ця квітка має чарівну силу. Хто хоч раз погляне на Жоржину-Веселину, отримає від неї допомогу, забуде про свої прикрощі, стане веселим і щасливим. До того ж чарівна квітка спонукає дітей і дорослих на добрі вчинки.
Злий підступний Каркарон уже збирає своє вороняче військо, щоб іти війною на Орландію. Доведеться Вам, Принцесо, взяти учать у порятунку чарівної квітки. Але перед тим вас чекають ще й інші небезпечні пригоди. Не злякаєтесь?
— Я ж казала, що не з лякливих.
— Тоді йдіть по цій дорозі й нікуди не звертайте, — сказав Мудрець Розуман і одразу зник.
А Принцеса Іванна пішла далі.
Розділ третій
Ішла Принцеса, ішла, раптом бачить — лежить на траві біля дороги якийсь дивний дідусь з сивою настовбурченою чуприною і репетує:
Схилилася Принцеса до дідуся.
— Що з вами?
Принцеса спробувала через силу підняти дідуся. Він обхопив її за плечі й підвівся.
— Спасибі, донечко! Одведіть мене, будь ласка, до мого будинку.
Пішли вони поволі до лісу. Там, на галявині, стояла невелика хатинка, з усіх боків оточена квітами.
Принцеса, хоча й мала хлоп’ячу вдачу, та, як усі дівчата, любила квіти.
— А ви, Принцесо, розумієтесь на квітах? — спитав дідусь.
— Аякже! Звичайно, розуміюсь.