Майор поклав свою долоню на плече молодця і сказав:
– Не журіть ся, молодче, нічим, не журіть ся ні крихіточки. Я вами заопікую ся і не дам вам потерпіти жодної шкоди. Начальний інспектор мене знає; я йому поясню цілу річ і всьо буде гаразд... побачите... А тепер, не повинні ви псувати собі веселого настрою серед такої гарної подорожи! Я то всьо полагоджу, щоби було гаразд. Нема чим журити ся.
Альфред тремтів і відчував велику тривогу у серцю та однак робив, що міг, щоб тільки замаскувати свій настрій і одвітив на слова. майора з уданим вдоволенєм.
На граници вийшов з ваґону і станув по заді великої товпи народу; а тимчасом майор перепхав ся через товпу, шоби дати виясненя начальному інспекторови. Альфред чекав тревожно. Видавало ся дуже довго, поки майор не прийшов назад. Він сказав ніжно:
– А громи би се побили! Се новий інспектор і я його не знаю!
Альфред опустив ся в знемозі на копицю пакунків.
– О, та-ж я се знав, я се знав!
Був би зімлів з превеликої журби, воли-б майор не був його піддержав і не посадив його на якусь скринку. Він обняв його раменем і шепнув:
– Не жури ся, хлопче, всьо буде гаразд; май довірє до мене. Під'інспектор є короткозорий, як селедець. Слідив я за сим і – так є дійсно. Тепер-же поясню тобі, що зроблю. Я піду перший і викажу ся своїм пашпортом, а опісля перебіжу нишком аж до сеї юрби подорожних з пакунками. Ти будь там а я тобі передам мій пошпорт через поруче; побіжи знов нишком в напрямі до під'інспектора і уповай на боже провидінє і на – на сего сліпака! Всьо буде гаразд, не жури ся!
– Се неможливо! Ваша подоба а моя відмінна, як небо від землі; в пашпорті стоїть ваш опис...
– О, се гаразд! Ріжнииці між пятьдеся-єдинкою а девятнацяткою не замітить зовсім сей короткозорий селедець; не бій ся нічого а роби так, як кажу.
Десять хвиль опісля Альфред йшов до під'інспектора, блідий і близький вмліня, та знаменито перехитрив «селедця» і – був радий, як собака, що утікла перед полісменом.
– Я се тобі говорив, – сказав майор одушевлений. – Я знав, що всьо буде гаразд, як будеш уповати на провидінє, як дитина...
Між, границею а Петербурґом дбав майор ревно про се, щоби викликати веселість в молодім подорожнім, добути його з обіймів роспуки і пересьвідчити, що житє є веселе і вартісне. І наслідком сього увійшов молодець до міста у дуже піднесенім настрою, почимчикував прямо до готелю бадьорно і вписав свое імя. Та готеляр місто показати йому число його кімнатки, глянув на нього допитливо і ждав... Майор прийшов сейчас на поміч і промовив сердечно:
– Всьо гаразд... ви знаєте мене. я за всьо одвічаю...
Готеляр потряс головою і нахмурив ся. А майор додав:
– Всьо гаразд; пашпорт буде протягом двацять чотирох годин; прийде почтою. Оттут мій пашпорт, а його буде туй-туй...
Готеляр говорив чемно, та не змяк. Він сказав по анґлійськи:
– Я дуже рад вас вдоволити, господине майор, і певно всьо зробив би коли-б міг; та тут нема вибору; він мусить йти відси; не можу позволити, щоб він був в отсім готели хоч би на хвилинку.
Хлопець зачав бліднути і хитати ся; майор піддержав його і промовив до готеляря:
– Ви-ж мене знаєте... кождий знає мене... нехай він переспить ся в отсім готели тільки сю нічку, словом чести ручу, що...
Готеляр покивав головою:
– Господине майор, ви наражаєте мене і цілий дім на велику небеспеку. Я мержу ся* чогось подібного, та однак.... мушу покликати поліцію.
– О, пождіть, не робіть сього. Ходи, молодче, не жури ся, всьо мусить бути гаразд. Гей, дорожка! Сідай до дорожки, хлопче! Палата начальника тайної поліції! Жени, що сили! Ну, тепер всьо в порядку, не попадай в одчай задля марниці. Князь Басловський мене знає; так знає мене, мов книжку; він скоренько полагодить гаразд нашу справу.
Переїхали вулицями і зближили ся до ясно-осьвіченої палати. Було пів до девятої вечером.
– Князь збираєть ся на вечерю, – сказав лакей, – і не може тепер нікого приняти.
– Мене прийме, – крикнув майор нагально і подав свою візитівку. – Я є майор Джексон. Подай йому сю картку; всьо мусить бути гаразд.
Лакей поніс картку невдоволений, а оба подорожні сиділи в ждальни якийсь час. Небавом покликали майора і хлопця перед князя в його приватнім офісі; князь був лютий і набурений, мов громова хмара. Майор пояснив случай і просив о дозвіл пождати двацять-чотири години, поки пашпорт не надійде.
– Се неможливо! – одвітив князь поганою анґлійщиною. – Дивує мене, що ви допустили ся такого божевільного вчинку і привели молодика без пашпорту... Я дуже вам дивую ся, господине майор. За се грозить йому десять літ на Сибіри; нема ратунку! Робіть, що хочете... держіть його, він мліє! Ось-тут скоро, подайте йому се! Так, ще один лик; водка – се хороша річ; чи не так, молодче? Так, тепер чуєть ся вже ліпше, бідняга. Положіть ся, молодче, на софу. Як могли ви, господине майор, завести молодого чоловіка у таке страшне положенє?..