- Спеціально для тебе. Із кращих сортів бронзи. Можна сказати, не з бронзи, а з моєї любові до тебе.
- Хіба у тебе бронзова любов?
- Зате краще у світі дзеркало. Колись на Землі, за тисячі літ до нашої ери, у такі дзеркальця фараонові дружини задивлялися, цариці різних народів дивилися.
Єва взяла дзеркало ї, повертівши його в руках, похвалила:
- Якщо й далі вдосконалюватимеш свою майстерність, то далеко підеш. Можливо, міжзоряний корабель віділлєш з бронзи і ми на ньому повернемось додому. - Вона задивилась у дзеркало на своє відображення. Поправила волосся. - Гм!.. А знаєш, все видно. Мерсі!.. Ну, дзеркальце, скажи мені всю правду, яка я?
- Ти найкраща у всьому світі! - замість дзеркала відказав Адам.
І враз ніби тінь пробігла’по її обличчю.
- Ох, Адаме!..
- Я давно вже хочу запитати, що з тобою?
- А ти запитай у дзеркала. Може, воно тобі що
Єва зробила крок до Адама і, жалібно схлипнувши, ткнулась йому в плече. - Ой чоловіченьку мій, я боюся...
- Кого?.. - Адам усе ще нічого не міг збагнути. - Доки ти зі мною, тобі ніщо не загрожуватиме.
- Який ти нездогадливий. Я - вагітна.
- Як?.. По сп-правжньому? - прошепотів він.
Єва крізь сльози посміхнулася.
- А ти гадаєш, що вагітною можна бути жартома?
Зборовши ляк, Адам заусміхався і заходився обціловувати її лице, щось розгублено бурмочучи:
- Але ж тут нема ні лікаря, ні акушера, а я... не знаю, що робити...
Єва обхопила його за шию і зашепотіла:
- Дурненький мій!.. Треба побільше м’яти шкур.
- Для... чого?
- На пелюшки! Тільки щоб м’якенькі були. Як шовк. Щоб було у що замотувати першу маленьку людину, яка з’явиться на планеті Леонія.
Кілька ночей вони майже не спали.
Обоє раділи і жахалися того, що має статися. Як бути? Хто прийме роди? Чи благополучно вони скінчаться?..
Запитання, запитання, запитання, одне одного тривожніші, а відповіді - жодної! Тож було не до сну. Іноді вони, не змовляючись, вставали серед ночі, виходили з печери, всідалися на камені, слухали шум моря. Над ними висіло чорне шатро з чужими зорями і сузір’ями, що вже стали знайомими і ніби своїми. Та серед усіх сузір’їв було одне, що, як магнітом, притягувало їхні погляди. Кассіопея, шоста зірка Кассіопеї.
- Сонце, Сонечко, - шепотіла Єва, і на душі ставало затишніше, коли дивилася на шосту зірку Кассіопеї. Там - люди. Земляни рідні. Люди Сонця. Там багато-багато людей. А хто їм допоможе тут?.. Єва вже чула в собі нове життя - і раділа тому життю, і страхалась...
Зайшли до печери десь аж під ранок, полягали на своїх лежаках і деякий час вдавали, що сплять.
- Все одно ти не спиш, - озвалася Єва і сіла на лежаку. - Хоч би ранок швидше.
- І ти не спиш, - стиха промовив Адам.
- Страшно мені, та... що зробиш. У мене під серцем уже б’ється дитя. Хочеш почути?
Адам схопився і підбіг до Єви.
- Дай руку, - вона взяла його руку і притулила до живота. - Відчуваєш?
Од хвилювання він нічого не відчував, а Єва запевняла, що дитя вже штовхає ніжкою.
- Пригадуєш, що тобі сказав батько, коли ти збирався у космос?
- Чоловік мусить лишити на Землі продовжувача роду, а тоді може й летіти до зірок, - слухняно відповів він.
- Ось я народжу тобі продовжувача роду. Майбутнього астронавта, - вона ткнулася лицем Адамові в плече і тихо заплакала. - Це я від щастя, - пояснила. - Скільки мріяла стати матір’ю, і ось... Моя мрія збудеться, а я боюся...
Адам пригорнув її, і в його обіймах вона заспокоїлась. Навіть задрімала. І бачився їй сон. Широке поле, зелена трава. Там і тут кульбаби квітнуть. Вони - вісім астронавтів - ідуть до ракети, що понесе їх на орбіту до “Геліоса”. На шпилі башти вже спалахнув застережливий вогник. Єва хоче сісти в ракету, аж бачить, як зеленим полем космопорту за нею біжить білявий хлопчик і махає ручкою. “Син”, - думає вона і хоче кинутись до нього, але не може ворухнути ані рукою, ані ногою. А звідкілясь несеться музика - сумна, хвилююча. Прощання з Батьківщиною... “Синку, чекай мене на Землі, я повернуся!.. - кричить Єва до білявого хлопчика, але її слова заглушує сумна і хвилююча музика, що наростає і заповнює її всю... Слухаючи полонез, Єва плакала вві сні, і сльози капали Адамові на груди.
А вранці вона подивилася на нього усміхненими очима, під якими з’явились ледь видимі синці, і м’яко сказала:
- Ти ж не забувай про пелюшки...
На пелюшки потрібні були шкури, й Адам зібрався у Мідні гори на полювання.
- Ніколи не думала, що буду замотувати свою дитину в козячі шкури, - бідкалася Єва. - Це ж треба до такого дожитися!
- Не в козячі шкури, а в замшу, яку я виготовлю до народження продовжувача нашого роду. А замша- це рідкість. На Землі ніхто не дозволить собі такої розкоші - замшу на пелюшки.
Коли вже виходив із печери, почепивши через плече торбу з луком і стрілами, взявши ще й списа, Єва раптом сказала:
- І я піду з тобою.
- Але ж я в гори збираюся.
- І я у гори хочу. Повинна ж і я навчитися стріляти з лука.
- Правильне в тебе бажання. На безлюдній планеті і жінка мусить уміти володіти зброєю.
Дорогою А дам і справді вчив її, як тримати лук у руках, як класти стрілу на тятиву, як відтягати її, цілитись. Після кількох спроб Єва вже могла поцілити стрілою в дерево і цим дуже пишалась.
У Мідних горах вони пробули цілий день. Адам показував їй розсипи мідних самородків, поклади каситериту - олов’яної руди. Потім завів Єву в одну з ущелин, і серед піску вони збирали коштовне каміння: то смарагд, то сапфір, то гранат або агат, траплялись опали, рубіни, яшма і навіть зоряний сапфір. Очі у Єви збуджено горіли, вона сплескувала руками і захоплено вигукувала:
- Яке багатство! Яка краса! Я вся буду в коштовному камінні. - І зітхала: - Ось тільки ніхто із земних жінок не позаздрить мені.
Задумалась, спохмурніла, а тоді, зненацька розмахнувшись, кинула ті коштовні мінерали у високу траву.
- Хай усі знають, як я запросто розкидаю коштовне каміння! Ах, яка я багата! Ціла планета належить мені. Подумати тільки: не цариця, не королева, лише кандидат наук, а мені належить ціла планета з такими коштовними мінералами. Ось тільки підданих немає.
- А я?
- З одним підданим царства не збудуєш.
- Чому б і не спробувати?
- Та вже ж пробуємо. Побачимо, що з цього вийде.
Відпочивши в холодку, рушили далі й невдовзі вийшли на той хребет, з якого вони бачили Чорний привид.
- Ходімо встановлювати контакт, - весело сказала Єва.
Піднялися на гребінь. Першим зійшов Адам, і невдовзі на гребені протилежного хребта - сонце вже світило їм у спини - в тумані з’явився давній знайомий - Чорний привид.
- Привіт, друже! - махнув йому Адам рукою. Чорний привид відповів помахом. - Це я, Адам. Немає людей на цій планеті, то хоч ти стань нам другом, безтілесний привиде!
І ледве біля Адама стала Єва, як по той бік поруч із Чорним привидом з’явилася ще одна фігура - жіноча. Теж у чорному.
- От нас уже й четверо на цій планеті. Як усе просто! Зійшли ми на хребет - і нас уже стало четверо. Правда, ті двоє мовчуни, але все одно вони схожі на людей.
Привиди були дуже схожими на людей, тільки не видно було їхніх облич.
- А їх оживити можна? - раптом запитала Єва.
- Треба їх матеріалізувати, і вони оживуть.
- Коли б тіні матеріалізувалися, то ми б з тобою вже й не протиснулися на цій планеті з-за Адамів та Єв. Але то були б копії, а не оригінали.
- Оригіналів, дорога моя, і серед живих людей небагато. А все копії, копії, копії... Ніби ж людина живе, трудиться, над чимось навіть замислюється, а придивишся - копія.
- А може, й ми з тобою чиїсь копії?
- Не думаю.
- Чому?
- Копії не захотіли б летіти з Землі - затишної та обжитої - у невідомі зоряні світи, не знаючи, що їх там чекає. Копії бережуть себе, обростають речами в комфортабельних квартирах чи жирком на роботі. А летіти в зоряні світи за тридев’ять земель, ризикувати собою і своїм благополуччям їм ні до чого. Ризикувати можуть тільки оригінали. На них Земля тримається. А копії... Особливо їх багато в літературі, тут для них роздолля, рай земний, як казали колись у давнину на Землі. Самі в душі копії, вони копіюють твори із неймовірною легкістю. І видають ті копії під виглядом оригіналів. Але копія є копією, як її не маскуй. А оригінали видаються рідко, не щороку, як не щороку можна написати справжні твори. А поки що йде гра в копії. Але я вірю, що на Землі настане такий час, коли люди-копії нарешті переведуться, а залишаться тільки оригінали. Ось тоді гомо сапіенс відразу підніметься на вищий щабель.