Однак унаслідок Великого економічного спаду ті правила, що колись були чинними в сфері зайнятості в закладах швидкого харчування, нині стрімко змінюються. 2011 року керівництво McDonald’s виступило з ініціативою найняти 50 тисяч нових працівників упродовж одного дня, і компанія отримала понад мільйон заявок, — таке співвідношення зробило отримання роботи в ресторані McDonald’s навіть іще більш віддаленою статистичною перспективою, ніж шанс вступити до Гарвардського університету. Якщо колись серед співробітників мережі McDonald’s переважала молодь, яка шукала приробіток, водночас навчаючись у ВНЗ, то нині в цій галузі зайняті вже старші люди, які покладаються на цю роботу як на основне джерело своїх доходів. Майже 90 % працівників у закладах швидкого харчування мають двадцять і більше років, а середній вік становить тридцять п’ять років [17]. Значна частина старших робітників мусять утримувати свої родини, але при середній зарплаті 8,69 долара за годину виконання цього завдання цілком нереальне.
Низькі заробітні плати і майже повна відсутність соціальних гарантій у цій галузі стали об’єктом жорсткої критики. У жовтні 2013 року McDonald’s потрапив під нищівну критику після того, як одному з його працівників, який зателефонував на номер фінансової допомоги цієї компанії, порадили подати заявку на харчові талони й на отримання медичної допомоги за програмою Medicaid [18]. І дійсно, аналіз, здійснений Центром трудових ресурсів (Labor Center) при Каліфорнійському університеті в місті Берклі, виявив, що більше половини родин працівників сфери швидкого харчування покладаються на ту чи іншу програму допомоги, і загалом обходиться американському платникові податків майже в 7 млрд доларів щороку [19].
Коли восени 2013 року в ресторанах швидкого харчування Нью-Йорку стався сплеск протестів і спонтанних страйків, що згодом охопили понад п’ятдесят міст у Сполучених Штатах, Інститут політики зайнятості (Employment Policies Institute), консервативний аналітичний центр, що має тісні зв’язки з ресторанною та готельною галузями, у Wall Street Journal розмістив оголошення на всю сторінку, яке застерігало, що «Невдовзі працівників сфери швидкого харчування, які вимагають підвищення мінімальної зарплати, можуть замінити ро́ботами». Цілком зрозуміло, що це оголошення було розраховане на те, аби посіяти страх серед протестувальників, та правда криється в тому, що зростання рівня автоматизації в галузі швидкого харчування є, скоріш за все, майже неминучою, як свідчить застосування пристрою виробництва компанії Momentum Machines. З огляду на те, що такі компанії, як Foxconn, запроваджують роботів для збирання високоточної електроніки в Китаї, існує багато підстав прогнозувати, що, у підсумку, машини також подаватимуть клієнтам гамбургери, сандвічі «тако» і салати в закладах швидкого харчування.[3]
Kura, японська мережа ресторанів суші, вже здійснила успішне запровадження стратегії автоматизації. В її 262-х ресторанах ро́боти допомагають готувати суші, а офіціантів замінили конвеєри. Щоб забезпечити свіжість своїх страв, ця система відстежує тривалість циркуляції кожної окремої тарілки з суші й автоматично прибирає їх через визначений час. Відвідувачі роблять замовлення дотиком до панелей на сенсорних екранах, а закінчивши їсти, вкладають порожні тарілки в довгастий отвір біля свого столика. Система автоматично вибиває рахунок, а потім миє тарілки й швидко доправляє їх назад на кухню. Замість найму директорів для кожного закладу харчування, компанія Kura створила центр управління, де керівництво має змогу дистанційно контролювати майже кожен аспект робо́ти ресторанів. Автоматизована бізнес-модель компанії Kura дає їй змогу продавати тарілку суші всього лишень за 100 єн (близько долара), тобто значно дешевше, ніж у її конкурентів [20].
3
Економісти визначають швидке харчування як сектор послуг; однак із технічного погляду воно насправді є чимось на кшталт виробництва, що здійснюється за принципом «точно в призначений час».