Однією з найприголомшливіших картин на тій торговельній виставці були проходи між павільйонами, заповнені мішаниною з людей-відвідувачів виставки та десятків роботів дистанційної присутності, наданих компанією Suitable Technologies, Inc. Ці ро́боти, що складалися з плаского екрану й камери, змонтованих на рухомій підставці, допомагали учасникам виставки відвідувати павільйони, споглядати демонстрації експонатів, ставити запитання або ж просто спілкуватися з іншими відвідувачами. Suitable Technologies запропонувала своїх роботів організаторам виставки за мінімальну платню, забезпечивши таким чином змогу людям з-поза меж району Затоки Сан-Франциско побувати на виставці, уникнувши при цьому необхідності витрачати тисячі доларів на подорож. Буквально за декілька хвилин ро́боти, у яких було власне людське обличчя на екрані, виглядали вже абсолютно доречно і звично, сновигаючи поміж павільйонами та зав’язуючи розмови з іншими відвідувачами.
Повернення заводів і виробничих робочих місць
У своїй статті, опублікованій у вересневому номері журналу New York Times за 2013 рік, Стефані Кліффорд розповіла історію про Parkdale Mills, текстильну фабрику в місті Ґефні, що в штаті Південна Кароліна. На цьому підприємстві працюють 140 людей. У 1980 році для забезпечення такого рівня виробництва, якого вони досягнули наразі, знадобилося б понад 2 000 фабричних робітників. На фабриці Parkdale Mills «людину серед автоматичних пристроїв можна побачити лише зрідка, і то, головним чином, тому, що певні операції обходяться дешевше, якщо їх виконувати вручну — наприклад, переміщення напівфабрикату пряжі поміж станками на виделкових навантажувачах» [6]. Готова ж пряжа подається автоматично до пакувальних і перевізних машин по напрямних рейках, прикріплених до стелі.
Однак ці 140 фабричних робочих місць є причиною принаймні часткової зупинки й повернення навспак того процесу занепаду промислової зайнятості, який тривав багато десятиліть. Текстильна промисловість Сполучених Штатів була зруйнована вщент у 1990-ті роки, коли виробництво перенесли до країн із низькими заробітними платами, зокрема до Китаю, Індії та Мексики. Протягом 1990–2012 років зникло близько 1,2 млн робочих місць — понад три чверті внутрішньої зайнятості в текстильному секторі. Одначе впродовж кількох останніх років сталося різке відновлення виробництва. Протягом 2009–2012 років американський експорт текстилю й одягу зріс на 37 %, сягнувши загальної суми майже 2,3 млрд доларів [7]. Таке зростання зумовлюється ефективними технологіями автоматизації, які дають змогу конкурувати навіть із робітниками в офшорних зонах, де заробітна платня найнижча.
У виробничому секторі Сполучених Штатів та інших розвинених країн упровадження високотехнологічних трудозбережних інновацій неоднозначно впливає на зайнятість населення. Фабрики на кшталт Parkdale, не створюючи безпосередньо великої кількості виробничих робочих місць, усе ж сприяють зростанню зайнятості в постачальницькому секторі та в периферійних районах, де виникає потреба у водіях, які займаються перевезеннями сировини й готової продукції. Робот Бакстер, безперечно, може позбавити робо́ти певну кількість працівників, котрі виконують рутинні операції, проте водночас він сприяє підвищенню конкурентоспроможності американських підприємств у змаганні з країнами із низькою зарплатою. Дійсно, зараз має місце сильна тенденція до повернення виробництва, яке колись було виведене до інших країн, і цей процес живиться як наявністю нової технології, так і зростанням вартості робочої сили за кордоном, особливо в Китаї, де зарплата пересічного робітника зростала впродовж 2005–2010 років на 20 % щорічно. У квітні 2012 року Бостонська консалтингова група здійснила опитування керівників американських виробничих підприємств і виявила, що майже половина компаній з обсягом продажів понад 10 млрд доларів або подумували про повернення своїх фабрик назад до Сполучених Штатів, або вже активно займалися таким поверненням [8].