Удома нетерпляче чекали рибалок, і всі гуртом накинулись на відкладених линків та карасів, щоб скоріше спекти їх у печі, що вже пожадливо чекала, підморгуючи прогорілим вугіллям. Більшу рибку загортали в листя та складали на нагріте жаринами днище печі, а менша вже шкварчала на чавунній пательні. Добра була вечеря: давненько не їли стільки свіжої рибки.
Ось уже й рожеве сонце почало сідати за обрій. Усі стали дружненько готуватися до такого, бажаного відпочинку.
У трудах праведних проходило літо, от-от почнуться жнива. Поселяни готувались не так до косовиці, як до приходу непроханих гостей. Здавна знали, що коли збереться збіжжя, то чекай на гостя незваного — татарина. Біля свого хутірця батько з Андрієм готували пастки для вершників: деінде в кущах ставили дерев’яні коли гостряками від двору і примічали своїми мітками. Те ж саме робили й інші сім’ї: цілий день звідусіль лунало клацання сокир. Навчені горем люди знали, що бусурмана можна спинити, тільки знищивши коня або ж проткнувши шаблею. Дорослим хлопчакам з одним-двома старшими дозволялося об’їжджати прилеглі ліски та вибалки. Усі знали: якщо запримітив хоч одного кримчака, то десь неподалік жде своєї нагоди ціла зграя нападників.
З інших поселень також не було ніяких новин про вторгнення бусурманів. Федір у селі був за старосту і сотника, тому весь час перебував серед людей, перевіряючи, як чатують охоронці і скільки є пасток для ворогів. Це стане у нагоді у тому разі, коли татари прориватимуться верхи на своїх низькорослих та спритних конях. Дітям заборонили виходити за межі поселення, а вдома Андрій з Миколкою закінчували облаштування схованки-ями, якщо бусурмани ввірвуться до дворища.
Минув серпень, та звісток про ворога все не було. Нарешті приїхало до поселення декілька возів із заготовлювачами харчу для Січі, і батько дізнався, як ідуть справи на Запорожжі, та про те, що велику ватагу бусурманів вдалося зупинити, завадивши проникненню вглиб України. Отож, до зими можна жити, не думаючи про біду.
Ще якийсь час було неспокійно в Андрієвій сім’ї, бо ж батько не раз розповідав про загони ногайців, які непомітно проходили козацьку варту і коїли лихо.
Усі готувалися до свята Покровительки козаків, що зазвичай проходило радісно на обох берегах Дніпра. Був сонячний ранок — з легеньким морозцем у низинах та по толоці. У дерев’яній церкві загомонів дзвін, запрошуючи християнські родини на престольне свято Божої Матері, іменем якої названо церковний приход храму. Нарешті спочинуть натруджені руки поселян. Сьогодні вони творитимуть Хрест Господній на своїх грудях і молитимуть Божу Матір про благополуччя сім’ї, здоров’я рідних та про відвернення ворогів від їхніх домівок.
Церква не могла всіх умістити, і дорослі — хто в притворі, а хто перед храмом — натхненно молилися та били земні поклони. Старші парубки і дівчата також стояли перед церквою. Молилися і Андрій з Тимошем, згадуючи, як проходило це свято у Свято-Миколаївському монастирі, неначе це було десь у далекому дитинстві чи іншому світі. Неподалік на триногах висіли казани, у яких кипіла юшка, запікалася поросятина...
Після молитов та відспівування літургії поселяни поділилися на купки і після подяки Богові за його благодать приступили до трапези. Ситно пообідали, поспілкувалися і почали розходитися по домівках, а батько та інші козаки створили раду, аби домовитися, як боронитися взимку — утому разі, якщо прийдуть за здобиччю бусурмани. Домовились, що побіля дзвіниці будуть чатувати сумлінні та відповідальні парубки, які у випадку небезпеки сповістять про це дзвонами, а ще — побудувати декілька сигнальних веж із заготовленою селітрою та дьогтем, щоб вогонь було добре видно вночі і вдень з усіх кінців поселення.
Ось і надійшла черга чатувати й Андрієві з Тимошем. Взяли з собою харч та, сівши на коней, завидна прибули до церкви. Під’їхали ще двоє дебелих парубків з іншої слободи, і вони, привітавшись, стали домовлятись, як усе зробити, щоб ворог їх не застав зненацька. Мороз не доймав хлопців, бо вони одягли добрячі кожухи, а ноги були в овечих валянках. Домовились, що одна пара буде в курені без сну чатувати, а інша вартуватиме на конях, прислухаючись до звуків ночі та роззираючись навкруги.
Отож хлопці перебували біля храму і були готові кожної хвилини вдарити на сполох та запалити смолоскипи на вежі. Уночі вся надія була тільки на слух. Андрій намагався вловити сторонні звуки — голоси, іржання ворожих коней, але окрім нечастих криків нічних птахів його чутливі вуха нічого не чули. Легенький морозний вітерець обдував хлопцеві лице, а інколи місяць відокремлював від темних нічних обрисів когось із його побратимів. Андрій був готовий до зустрічі з ворогом, він уже б не спасував перед бусурманом.
Ніч проминула без пригод. Ще не підсвітилося зі сходу небо,.а місцеві півні вже стали сповіщати про новий день. Після сходу сонця хлопці розпрощалися з товаришами по варті і попрямували — кожен до свого двору — на відпочинок.
Батько вже порядкував у дворі. Побачивши Андрія, радо привітав його, розпитуючи, як минуло перше в його житті чатування.
Швидко минали дні. Вже лежав навкруги пухкий сніжок, але морози ще змінялися відлигою. Це не засмучувало нікого з селян, бо знали, що татарські коні не підковані, і були впевнені, що нечиста не принесе степовиків зненацька у їхнє селище.
Уже минули свята Миколая та Андрія, і християнський люд готувався до Різдва Христового. Незабаром мав закінчитися піст, і вже то там то там було чути, як верещать свині, які потрапили під заклання на свята. Було що заколоти і в сім’ї Підлужних. Одного разу, прокинувшись уранці, Андрій почув, як метушилися батьки, торохтіли казани для гарячої води. Батько гострив ножі для розтину свині. Андрій з Миколкою зараз же приступили до роботи: Андрій готував місце для зарізу кабанчика, а його молодший братик тягав воду з криниці і наливав у діжки.
Десь перед обідом справу було зроблено, і от уже в горщиках смажилась свіжина, а хлопці з батьком, засоливши частину м’яса і сала в діжках, начиняли для святкового столу ковбаску, а мати, перехрестивши на добро, поставила її до печі і закрила заслінку, Добре поївши свіженького м’яса та подякувавши Богові, кожен став займатися своїми справами.
Батько з Андрієм давно мріяли про легенькі сани на зиму, тож заходилися обробляти колоди, заготовлені з дуба ще позаминулого літа. Короткий день узимку: не встигнеш попрацювати, а треба вже й відпочивати. Любили діти ці довгі зимові вечори: при світлі лоївки добре й затишно було сидіти з рідними та слухати оповіді й казки. Непомітно першою заснула маленька Галинка, за нею й Миколка, скрутившись калачиком на полу, додивлявся казки вже уві сні.
Напередодні Різдва Андрій змайстрував для молодшого брата різдвяну зірку, щоб хлопчик побігав з нею уранці по хутірцях та привітав ближніх поселян зі святом народження Ісуса. Збиту з проструганих паличок зірку прикрасили смужками кольорових ниток з пряжі та пофарбованих папірців.
Уранці, в день Різдва, Миколці не спалося. Півні тільки щойно проспівали, а він уже давай смикати за ноги Андрія, щоб той походив з ним за сторожа. А він, Миколка, вже не підведе: і пісеньку вивчив, і торбинка для гостинців при боці, буде куди медяники та інше добро складати.