— Усе ще ллє? — спитав Трепка.
— Ох! — панна Стор зробила красномовний рух рукою. — Наче з відра. Я бачила людей, які поверталися з костьолу. Щось жахливе! Промокли до рубця. Погані свята. А це хто? — злякано відступила вона, побачивши Журку. — Міліція? Щось трапилось?
— Нічого, — відповів Журка.
— Я мала зробити професорові Містралю укол новокаїну, — промовила Стор, вагаючись.
— Будь ласка, — сказав Трепка.
Панна Стор зникла в лабораторії. За кілька хвилин вона вийшла у білому фартусі з коробкою для шприців і ампулою в руках.
— Хвилиночку, — затримав її Журка, — прошу показати ампулу.
— Та що це ви? Навіщо? — панна Стор злякано глянула на нього.
— Професор Містраль перебуває під суворим наглядам у зв'язку з спробою замаху на його особу, — пояснив Журка. — Прошу відкрити коробку. Все гаразд. Дякую. Ампули? Чудово.
Панна Стор хотіла йти, але Журка затримав її.
— Ні, прошу ще зачекати.
Він збіг униз і незабаром повернувся з сержантом Ройковою.
— Сержанте, обшукайте цю громадянку, — наказав поручик.
— Це нечувано. За кого ви мене вважаєте? — обурено вигукнула лаборантка.
— Дуже прикро. Але це аж ніяк не доказ нашого недовір'я. Це процедура, — гостро сказав Журка. — Ми повинні бути якомога обережніші. Ви самі зацікавлені в тому, щоб відхилити від себе всякі підозріння. Прошу залишити коробку і йти з сержантом Рейковою.
Панна Стор, задихаючись від обурення, в супроводі Ройкової пішла до ванної.
Через дві хвилини вона вийшла звідти аж червона від сорому.
— Нічого, — доповіла сержант Ройкова.
— Прошу! — Журка віддав лаборантці ампулу і коробку.
Принижена і сердита, Галінка зникла за дверима кімнати професора.
— Здається, ми нічого не пропустили, — сказав задоволено Журка, — але пам'ятайте, Трепка, все це я роблю на вашу відповідальність. Ви ж повідомили про загрозливий стан.
— Беру це на себе, — мовив Трепка.
— Мені можна йти? — запитала сержант Ройкова.
— Почекайте, підемо разом, — сказав Журка, надіваючи плащ. — А ви ще довго тут будете? — звернувся він до капітана.
— Завтра заберемо звідси професора, — відповів Трепка. — Незважаючи на всі наші зусилля, тут не можна забезпечити йому необхідну охорону. Зрештою, і його це бентежить, нервує. Наша роль теж не дуже приємна.
— Чомусь мені здається, — пожартував Журка, — що Дзярмазі жаль буде звідси виїжджати.
— Чому? — спитав я, мимоволі червоніючи.
— Ну… ну… — Журка погрозив мені і посміхнувся. — Я, брат, бачив, з яким інтересом ти придивлявся до цієї малої Стор. Дівчина ніби створена для кохання. Ти, мабуть, заздрив Ройковій, га? Як, товаришко Ройкова, правда ж, можна було позаздрити?
Ройкова засміялася.
— Нічого не скажеш, гарна дівчина.
Раптом усі ми здригнулися. Двері з кімнати Містраля різко відчинились, і в них з'явилась біла, як стіна, Галінка. Вона важко дихала, дивлячись на нас круглими від жаху очима.
— Що сталося? — крикнув Журка.
— Професор Містраль мертвий!
Розділ VI
Якщо коли-небудь мені доводилося бачити Трепку, захопленого зненацька, то це було саме в ту мить. Ми були настільки вражені, що деякий час не могли зрушити з місця. Потім усі разом кинулися до дверей. Панна Стор відступила в кімнату, даючи нам прохід. У першу мить я, не помітив Містраля. Мій погляд спочатку впав на ліжко, заставлене стільцем, на якому висів костюм. Я подумав, що професор лежить у ліжку, і кинувся в той бік. Але ліжко було порожнє. Тільки розглядівшись по кімнаті, я побачив руку, що нерухомо стирчала з глибини м'якого крісла біля вікна. Крісло було повернуте спинкою до дверей і затуляло професора.
Містраль сидів скорчившись, голова його звисала на груди. На ньому був домашній халат і м'які туфлі. Збоку на підлозі лежав розбитий шприц. Трепка підняв його.
— Ви дуже злякалися, дитинко?
— О так! — видавила панна Стор, притискуючи руки до грудей.
— Поклич доктора Заплона, — сказав мені Трепка. — Нехай візьме з собою фонендоскоп і термометр.
Заплон ще не спав. Лежав у костюмі на ліжку і переглядав якісь записи. Коли я сказав, що сталося, він присвиснув і скочив на підлогу.
А за хвилину, дивлячись, як спокійно і діловито Заплон оглядає труп, я подумав: «Цей весельчак на диво холоднокровна людина». Температура тіла професора становила 35 градусів, руки й ноги вже значно охололи. Все це свідчило про те, що смерть настала щонайменше годину тому. Ми глянули на годинник. Було двадцять хвилин на дванадцяту.