— Ви можете вказати час, коли ці люди входили?
— Не дуже точно, пане. Пам'ятаю тільки, що доктор Заплон повернувся без чверті десять. Я саме глянув тоді на годинник, щоб побачити, чи нема ще десяти годин. Бо коли я відчиняю після десятої, то одержую за це чайові. Щодо пана майора і панни Галінки, то можу сказати, що вони повернулися майже одночасно близько одинадцятої години. Тоді там уже стояв той грубий міліціонер, він повинен знати.
— Хто дзвонив увечері по телефону до професора Касіци?
Мацьошек підозріливо глянув на Журку.
— То від пацієнтки, — сказав спроквола, — якоїсь Жураковської.
— Вона сама дзвонила?
Мацьошек на мить завагався.
— Ні… якийсь чоловічий голос. Може, син…
Журка підвівся.
— Ще одне, пане Мацьошек, — втрутився Трепка, — ви не знаєте, де поблизу тут є червона глина?
— Червона глина? — Мацьошек здивовано витріщився на Трепку.
— Так, червона глина.
— Ну, це, мабуть, у Рудих Ямах. Там, де колись була цегельня. Тільки там.
Коли ми вийшли з прохідної будки, Мацьошек довго проводжав нас поглядом, нерухомо стоячи на порозі.
Професор Касіца був явно в поганому настрої, якийсь дразливий.
— Що я можу вам сказати? — нервово гукнув він, коли ми попросили поговорити кілька хвилин з нами в його кімнаті. — Я нічогісінько не знаю. Вам відомо, що я повернувся тільки об одинадцятій годині, звідки ж я можу знати, що в цей час тут діялося?
— Нам дуже прикро, але мусимо задати вам кілька запитань. Учора ввечері ви ходили до хворої?
— Так, у мене тут є одна знайома пацієнтка з досить цікавим перебігом лейкопенії і ускладненнями на серце. Мені подзвонили, що їй раптом стало гірше.
— Як прізвище пацієнтки?
— Пані Жураковська. Ви хочете перевірити? Марна справа.
— Чому?
— Її вже немає. Виїхала.
— Як це?
— Хтось нахабно пожартував зі мною. Коли я прийшов до хворої, всі домочадці були дуже здивовані. Мені сказали, що ніхто не дзвонив і що пані Жураковська вже три дні як поїхала до родичів у Щавницю.
Ми з Журкою переглянулись.
— Неприємний випадок, — обізвався Трепка.
— Нахабство, — бурмотів Касіца. — Хуліганська витівка… Я поспішав як божевільний…
— І, незважаючи на це, пішли пішки, — невинно зауважив Трепка. — Хоча… хоча, наскільки мені відомо, ваш новий автомобіль в порядку. Чому ж це так?
Вражений Касіца деякий час мовчав. Запитання явно збило його з пантелику.
— Не знаю… Справді, не знаю, — видавив професор, — чому не подумав про машину… Досі якось не можу звикнутися з тим, що в мене є автомашина… Стільки років ходив пішки.
— Розумію, — співчутливо посміхнувся Трепка.
Настала хвилина ніякової мовчанки. Ми відчували, що Касіца хоче ще щось сказати.
— Я хотів повідомити, — обізвався він нарешті, — що мушу поїхати на кілька годин у Варшаву. Ви не заперечуєте?
— Звичайно, ні… — відповів Журка. Але коли ми залишилися самі, додав: — Підозріла історія з цим Касіцою. Встановимо нагляд за ним.
Поручик глянув на годинник і пішов дати відповідне розпорядження. Незабаром повернувся.
— Ну, виходить, залишився нам тільки Заплон. З ним теж щось не все ясно.
— Чому? — запитав я.
— Час… час… Порівняй час, Павле… — Журка заклопотано чухав пальцем підборіддя. — Мацьошек твердить, що Заплон повернувся без чверті десять. А в вестибюль він прийшов лише п'ять хвилин на одинадцяту. Що ж у дідька він робив протягом цих двадцяти хвилин? Я встановив, що на дорогу через сад від прохідної будки до вілли потрібно щонайбільше три хвилини.
Ми застали Заплона в ліжку. Журка глянув на годинник: була вже десята година.
— Ви погано почуваєте себе? — запитав він.
— Ні, звідки ви взяли? Я тільки забагато випив. Прямо не можна й кроку зробити, щоб не частували горілкою. — Асистент почав незграбно вилазити з ліжка. — Ви так турбуєтесь, що прийшли в повному складі; чи не забагато клопоту для вас? Попереджаю, що в цьому слідстві я невинне ягня. Можу відразу сказати, що не уявляю собі, кому потрібна була смерть Містраля і хто його вбив. Що стосується мене, то в мене, здається, повне алібі.
— Ніякого алібі у вас немає, — гостро сказав Журка.
— Невже?
— Ви повернулися без чверті десять і мали ще можливість домішати отрути до горілки.
— До горілки? — здивувався Заплон.
— На жаль, отруту могли подати і в горілці.
— Сто чортів! — вилаявся Заплон. — Значить, мене все-таки вплутали в цю кашу.
— Кого ви маєте на увазі? Підозріваєте когось?