— Отже, ціаністий калій був усе-таки в графині, — зітхнув я.
— Так, — сказав Трепка, — твоя гіпотеза була слушна, жаль, що пізніше ти потрапив під вплив Журки.
— Пропажа горілки, забита раковина, відро для сміття, отруєння собак… — гірко посміхнувся я.
— Досить було тільки зв'язати ці факти між собою і міцно триматися їх. Галінка, збираючись до аптеки, всипала отруту в графин, а повернувшись, вилила отруєну горілку і налила в графин звичайної вишнівки.
— І тому, коли пів на дванадцяту Мацьошек хильнув з графина, то він уже не міг отруїтися, — додав я.
— Саме так, хлопче. А оскільки раковина була забита, Галінка вилила отруєну горілку у відро. Ну, а наслідки ми знаємо.
— Хвилинку, — сказав я, — але ж у склянці в кімнаті професора була вода, а Містраль не міг її туди налити.
— Правильно, професор не міг. Але це з успіхом могла зробити Галінка, — відповів Трепка.
— Коли об одинадцятій годині зайшла зробити укол?
— Авжеж. Це було дуже спритно з її боку. Саме цьому піймався наш хоробрий Журка.
— І тому ми думали, що отрута була в порошку, який приніс Йонаш!
— Цього якраз і хотіла Галінка. Хоч, правда, вона подбала й про інші фальшиві докази. Вона обрала козлом відпущення доктора Протоклицьку І хотіла кинути на неї основну підозру. Для цього вона пересипала ціаністий калій у скляну баночку, на якій були відбитки пальців Протоклицької, і трошечки всипала в пудреницю лікарки. Зробити це було зовсім не важко, бо Протоклицька залишала свою пудреницю у спільній ванній. Ну, а решту доповнили обставини, що, як ти знаєш, у цьому відношенні були досить сприятливі для Галінки. Підозра впала майже на всіх, хто був у «Пристані».
— А проте справа з тією горілкою була рискована.
— Риск не такий великий, як тобі здається. Не забувай, що вже десь пів на дев'яту, коли після вечері помили посуд, на кухні нікого не було. Мацьошекова приходила тільки близько десятої, щоб занести Містралю вишнівку. А все товариство, як завжди після вечері, збиралось у вестибюлі нагорі. Винятком був тільки Містраль, який одразу йшов до своєї кімнати. Справа з ключем теж, мабуть, тобі ясна?
— Галінка забрала його, щоб ніхто не замкнув дверей професора, щоб вона могла ввійти вночі і забрати рукописи. Але чому ж потім вона вкинула ключ у компот? То наче якийсь дурний жарт.
— Це було в її дусі, так само, як дурна посилка з пістолетом, адресована міліції. До того ж вона, мабуть, старалася дезорієнтувати нас. Перед обідом Мацьошекова заздалегідь приносила компот і ставила його в склянках на стіл, Галінка могла вкинути туди ключ, нічим не рискуючи.
— Ви нагадали мені про постріл в «Ізоляторі», — промовив я. — Стріляла Стор, правда?
Трепка ствердно кивнув головою.
— Але навіщо вона це зробила?
— На це запитання я, власне, відповів ще тоді, в Варшаві. То була спроба.
— Спроба?
— Треба, друже, зрозуміти відношення Міхала до всієї цієї історії. Міхал весь час боявся. Його це лякало, він не вірив в успіх, боявся, що попадеться. То що ж робить наша хоробра Галінка? У неї, як ти знаєш, багато фантазії і завзяття, зате мало совісті. От Галінка й організовує мнимий замах, щоб довести слабкому духом Міхалові, що вона може діяти безкарно і кепкує собі з міліції.
Спроба закінчилась успішно. Ніхто ні до чого не додумався. Міхал піднісся духом і повірив у Галінку. До того ж саме тоді він розбив машину і попав у халепу, тому всю надію покладав на дівчину. Тільки того критичного вечора йому знову стало страшно. В останню мить він вирішує не брати участі в цій справі, дзвонить батькові і домовляється з ним про розмову. Старий Касіца їде до сина. Міхал розповідає йому про свої турботи і просить допомогти. Але в батька нема грошей, і він різко відмовляє. Це вже, мабуть, усе, що ти хотів знати, — посміхнувся Трепка.