— Хай йому біс, капітане, не жартуйте! Ви ж не сказали про найважливіше. Як Галінка забрала рукописи?
— З цим вона мала найбільше клопоту, — мовив Трепка. — Може, тобі це здаватиметься смішним, але допомогли мені банки з-під консервів.
— Банки? — я недовірливо глянув на капітана.
— Так, банки, — відповів Трепка із смішною серйозністю. — Пригадуєш, я заборонив Містралю споживати будь-яку їжу з кухні, тому професор їв увечері консерви. І ще, пам'ятаєш, він частував нас компотом. Ми спорожнили цілу банку.
— Це правда.
— Професор був педантом і любив порядок. Він, безумовно, не викинув би банок за вікно, отже, вони мали потрапити в кошик для сміття. Але в кошику їх не було. Це, друже, мені одразу дуже сподобалось. Я вже знав, що тримаю бика за роги. Кому, питав я себе, могли бути потрібні ті банки і як їх забрали?
Спочатку не знаходив жодного розумного пояснення. Тільки пізніше, коли перед нами постало питання, як винесено рукописи з кімнати, я раптом зв'язав ці дві справи: зникнення консервних банок і рукописів. Трохи подумавши, зрозумів, що їх забрала Галінка.
— Галінка?! — скрикнув я здивовано. — Коли ж, у дідька, вона могла їх забрати?
— Звичайно, після смерті професора, коли вона зайшла в його кімнату, щоб зробити укол новокаїну.
— Цього не може бути, — заперечив я, — адже її ретельно обшукувала сержант Ройкова, — перед тим, як Стор увійшла в кімнату, і після того, як вона вийшла. Ви думаєте, що Ройкова…
— Ні. Ройкова нічого не пропустила. То як же це розуміти?
— Дуже просто. Банок у Галінки не було.
— Як так? Ви ж сказали, що вона винесла?
— Ні, друже, я сказав «забрала», а не «винесла». В цьому є деяка різниця… Ну, подумай, що вона могла зробити з цими банками, знаючи, що за дверима її одразу ж обшукають?
— Не знаю… мабуть, могла тільки викинути через вікно, за мур.
— Правильно. Вона викинула їх через вікно, за мур.
Деякий час я мовчав, вражений.
— Чи не забагато це було для неї роботи, — висловив я сумнів, — сполоснути склянку після вишнівки і налити в неї води, відчинити віконниці і вікна… зачинити їх…
— Ти забув, що треба було ще вийняти з професорового халата гумові рукавички, надіти їх на руки, потім зняти і знову сховати в кишеню… — додав Трепка. — Бо, як ти догадуєшся, вона все робила в рукавичках, адже відбитків пальців ніде не лишилося. Але ти забуваєш, що Стор була в кімнаті три хвилини, це ми перевірили точно. А я поб'юся з тобою об заклад, Павелеку, що ти, не дуже поспішаючи, зумієш зробити все це навіть швидше. А втім, вона не боялася часу. Минула вже година, як професор помер, це легко було встановити, і ніхто не міг підозрівати Галінку в тому, що вона його вбила. Там виникла інша трудність. Тоді якраз був вітер, а рукописи лежали в обкладинках не зшиті. Та й взагалі вони були дуже легкі. Галінка цілком слушно боялася, що рукописи не долетять, коли їх викинути. Раніше вона, мабуть, хотіла взяти з собою в кімнату Містраля якісь пакунки, щоб разом з ними винести рукописи. Але обшук зірвав ці плани. В будинку була міліція. Тому вона знайшла інший вихід. Сподіваюся, ти догадуєшся, який?
— Консервні банки… — видавив я.
— Ну, звичайно! Вона використала консервні банки, що були в кошику для сміття. Якби цих банок там не було, то хто знає, чи взагалі крадіжка здійснилася б. Але вони були. Галінка запакувала у кожну банку по рукопису. Банку з рукописом, який був в обкладинці «Епсилон», вона викинула за мур. Дві інші спустила вниз під стіну, де лежали різні старі речі, а наступного дня підкинула один з них — той, що в обкладинці «Дельта»— в купальний халат у ванній, а другий — в обкладинці «Дзета» — Мацьошековій у пекарню. Дивно, що ні ти, ні Журка не звернули уваги на те, що сталося з банками. Може, якби звернули, то я не був би змушений відриватися від садіння капусти, — нещиро зітхнув Трепка. — Отак, хлопче, рукописи помандрували собі з кімнати в банках. На жаль, як ти знаєш, професор поміняв їх місцями. В обкладинці «Дзета» був рукопис «Епсилон», а в обкладинці «Дельта» — твір «Дзета».
Дальші події з рукописом «Епсилон» були короткі і трагічні. За відомих тобі обставин злякана, збита з пантелику Мацьошекова спалила їх. Щождо рукопису «Дзета», то тут почалася гра в підкидання його. Йонаш знайшов твір «Дзета» у ванній, в кишені свого купального халата, і, злякавшись, всунув його в халат Заплона. Заплон у свою чергу не лишився перед ним у боргу і підкинув рукопис йому в чемодан.