— Такі кращі за дівчат. Усе вміють, усього вже спробували і хочуть ще.
Вони дивилися на неї через вікно, облямоване гіпсовими кактусами.
Було достоту так, як вона собі вимріяла. Після дрінка вони пішли нагору, до її кімнати. Хлопець пахнув сонцем і океаном. Голосна музика з дансингу і вино, яке вони цмулили із пляшки, перетворили їхні любовні доторки на хижий танець. Інгрід обняла його ногами, закинувши їх Хосе за шию. Вона безсило опадала на подушки, аби в наступному такті змінити темп. Хосе після кількох ковтків вина знову провадив. Його пружне тіло прошивало її оргазмами.
Тієї ночі Інгрід захотілося дитини. «Мені 38 років. Ще рік, два, і може бути запізно, — лічила вона в темряві, поруч із сплячим Хосе. — Він — хлопець неземної краси. Оливкова шкіра, прямий ніс, сніжно-білі зуби, очі на півобличчя, і ця солодко-жорстока посмішка. Діти із мішаних родин здоровіші й гарніші. Хосе міг би перебратися до Швеції».
Поки що вона не думала про повернення. Інгрід залишилася ще на місяць. Хлопець закохався. Вона ніколи раніше не зазнавала такої чуттєвості й божевільної манірності. Коли Інгрід сказала, що вагітна, Хосе став перед нею навколішки і плакав, виціловуючи їй живота. Він відвіз її до батьків. Ті не вмовляли молодих залишитися в Мексиці. Якщо Хосе закінчить університет у Швеції та стане el profesor у Європі… «Його предки також походили з Європи, — розповідав Інгрід батько Хосе. — Тому він здібний і високий. У його жилах тече кров іспанських грандів».
Восени вони взяли у Стокгольмі шлюб. Родичі Інгрід поблажливо приглядалися до молодого південця.
— Для Інгрід це добре, нарешті вона зважилася на дитину, — тішилися батьки.
Через їхнє помешкання прокотилася справжня навала знайомих, котрі цікавилися її латиносом, який цокає каблуками по паркеті. Приятельки дружини вдивлялися в нього з побожною хіттю. Сорокалітні багаті жінки, вони мріяли про секс із невтомним коханцем. Хосе був для них чарівним і неприступним. Він кохав Інгрід…
Вагітність вона переносила не найкраще. Спершу переймалася, чи все гаразд із дитиною. Пізніше її доймала печія, пухли ноги. Вона сердилася на Хосе за надто солодку каву, криво підсунуті під зболілі плечі подушки. Її нервувала його тупість. Після тримісячного курсу він так і не дав собі ради із шведською мовою. Вони й далі розмовляли англійською. Інгрід гнівалася, повторюючи одні й ті ж найпростіші шведські слова. Хосе перетворював їх на неіснуючі в жодній мові, хоча дуже переконливо пов’язував їх у фрази.
— Я твоя Снігова Королева, — сказала йому Інґрід на першій зимовій прогулянці в парку. Він запам’ятав: «Снігва Король-ва».
Діти качалися в кучугурах, з’їжджали з гірок на санчатах. «Так само із шведською вимовою, — подумав Хосе. — Акцент важко спинається під гору і спихає слова, аби вони безладно роз’їхалися, поперевертавшись».
Навчання шведської було справжніми тортурами. Він не чув, де закінчуються речення, не розрізняв дивовижних голосних, які передражнювали а, у, е. «Коли ти у двадцять років опинився на межі своєї могутності, — це початок каліцтва, яке називають дорослістю», — занотував Хосе в зошиті поміж віршами про кохання й самотність.
У старому місті, в латиноському барі «Chiquita», він заприятелював із барменом, чилійським студентом-істориком. Клавдіо давно вже мешкав у Швеції й не мав ілюзій:
— Хосе, ти потрапив до раю білявих ангелів. Шалено багата країна, експериментальний майданчик майбутнього. Світом будуть керувати жінки, це починається ось тут. Вони хочуть посадити до в’язниці клієнтів повій. Невдовзі вже те, що ти мужчина, стане злочином. Нічого дивного, позаяк у їхній мові слово «людина» жіночого роду. А «смерть» — чоловічого. Культурний матріархат. Країна у формі провислого пеніса! Містичним пращуром цього народу був не богатир, а праматір Свея. Будь обережним, брате, — повчав Клавдіо, перекрикуючи сальсу. — Боротьба між політичними системами і влада чоловіків добігають кінця…
Хосе погодився на «спільні пологи». Він буде поруч із нею, коли це так важливо… Інгрід не могла дорахуватися днів у очікуванні кінця муки.
— Де той славетний материнський інстинкт, який так рекламують у підручниках для вагітних? — переймалася вона.
— На все свій час, — втішала її мама. — Побачиш малюка і забудеш про пологи та страждання.
Після перших переймів, коли відійшли води, Хосе відвіз її до лікарні. Він героїчно увійшов до пологового залу.
— Ні, Інгрід, я не витримаю! — кинувся він до виходу, коли їй розтинали проміжність.
— Повернися! Це наші пологи! — зойкнула вона.