Інгрід народила за три години. Медсестра покликала Хосе. До пологової зали в’їхав традиційний візок із шампанським і шведським прапорцем. Щаслива, причесана і підмальована Інгрід тулила до себе дитину. На ручці у малюка був прикріплений пластиковий браслет із написом «Дівчинка Тапас».
Інгрід швидко набридли пелюшки, присипка, підігрівання пляшечок. Вона повернулася на роботу. Дитям займалася нянька. Готувала і прибирала господиня. Хосе читав книжки, писав вірші. Він возив на прогулянки кількамісячну Сабінку. Вислуховував материнські розхвалювання підстаркуватих бізнес-леді та аристократок, які відвідували їхній дім за відсутності Інгрід. Вони перевіряли його успіхи у вивченні шведської мови. Дами пакували йому пальці в уста, укладаючи губи для вимовляння а, о. Йому хотілося милостиво їх полизати або погризти. Хихотіння самок нагадувало у цих жінок скигління про секс. Вони виходили, поправляючи жакети і обсмикуючи спідниці, наче хто намагався їх їм зірвати.
Одного весняного дня Хосе раніше звільнився у школі. У нього боліла голова. Усі в класі нарікали на весняну застуду. Дорогою додому він купив аспірину. У сусідському саду стояли скліщені пси-хорти. Склисті голубі очі сучки іскрилися, як два шматки криги. Такі очі бували в Інгрід. Він не питав тоді, що трапилося. Вона уникала його погляду, втупившись у телевізор, втомлена, замикалася у своїй кімнаті.
Хосе увійшов до помешкання. У передпокої лежала торбинка Інгрід, у спальні горіло світло.
— Ти погано себе почуваєш? — вигукнув він.
Вона лежала в ліжку, палячи цигарку. Поруч спав якийсь чолов’яга. В Інгрід був крижаний погляд. Хосе поточився. Він хотів її убити, убити себе. Але втік. Він не надто добре пам’ятав, що діялося упродовж того тижня. Опритомнів Хосе в будинку Клавдіо. Пиячив, прокидався напівпритомний, знову засинав, аби забути, що живе. Хосе повернувся додому, сам не знаючи навіщо. Побачити дочку. Інґрід і не намагалася щось пояснювати чи перепрошуватися.
— Тепер не середньовіччя, і ми не в Мексиці живемо. Я можу робити все, що мені заманеться.
Хосе не хотів повторювати банальностей. Вони сказалися самі, поза його бажанням.
— Але ж ти мати, моя дружина…
— І тому маю відмовитися від власного життя?
Він спакував речі. До пластикового мішка вкинув одяг, книжки. Економка подала йому конверт. Анн фон Трот, найкраща приятелька Інгрід, запрошувала його до себе.
— Інгрід уже така є, і вона не зміниться. Вона скористалася твоєю наївністю. Привезла тебе з подорожі, наче ящірку з Ґалапагоса. — Анн розвіяла останні ілюзії. Він був донором сперми. Самцем-плідником.
Анн також потребувала допомоги. Спрагла чулості, старіюча аристократка, знуджена елегантною самотністю. Хосе не обдурив її сподівань. Він обслуговував її сексуально, вдаючи пристрасного коханця. Заслужив затишну квартирку в центрі Стокгольма. Невдовзі він уже вдовольняв забаганки решти приятельок Інґрід. Спершу для помсти, пізніше задля дорогих презентів, конфіденційних щомісячних банківських надходжень. Найогидніша з них подарувала йому невеликого «Альфа Ромео». «Щоб ти приїжджав, коли захочеш», — наквецяла вона губною помадою на лобовому склі.
Вони не ревнували одна до одної. Справний секс вони вважали вартою видатків послугою. Хосе знав, що вони навзаєм рекомендували його, як добру перукарку чи кравчиню. Він дорого коштував, бо розкіш завше коштовна. Дорогі костюми, шите на мірку взуття. «Найдекоративніший чолов’яга Стокгольма», — оцінили його два party fixaren, які крутили світом моди у столиці. Вони вписали його до списку знаменитостей, котрих запрошували на снобістські заходи. Хосе не минав жодного шикарного прийому. Він самотньо стояв із дрінком, оцінюючи гостей. Виходив на паркет, коли грали швидку музику. Біляві красуні невтомно ганялися за спритним мазунчиком. Жоден місцевий не вмів так рішуче обняти, шепотіти компліменти, спокушати без дебільно-пияцьких запитань: «Ти не заперечуватимеш, коли я тебе поцілую?»
Хосе робив собі приємність короткими романами. Він залишався до перших претензій і полюбляв споглядати жалісні міни дівчат, коли запитував їх: «Тільки тому, що ти мене кохаєш, я мав би змінити своє життя?» Молоді й гарненькі платили сльозами. Старі клієнтки — валютою.
Іноді бувало так, що він кілька днів не відповідав на дзвінки, не виходив із дому. Хосе пив і віршував: «Важка у поета робота — витискати із жінки вдячність». Тверезіючи, він гидував сам собою.
Анн фон Трот посеред літа забрала його на яхту. Від часу, коли вона довідалася, що по-іспанськи означає його прізвище (Tapas іспанською — «закуска»), іменувала його не інакше як My Snack. Він танцював із запрошеними в рейс старими пулярдами, начиненими силіконом і гормонами. Одна з них, розохочена зграбним танцем, спитала його, чи не дав би він їй урок сальси.