Ланч з копірайтерами. Вони гадали, що я була незайманою, а Мішка позбавив мене цноти. Раніше я й не зауважувала, що цей йолоп аж випромінює дурість. Ми сиділи в новій модній корчмі. Дерев’яні столи, негебльована підлога, голі стіни. Мені сподобалось. Треба так само оформити собі помешкання. Познімати цю жахливу господареву мазню.
Ми гарно виглядали збоку. Троє пристойних молодих чоловіків. Набріолінене волосся, суперкостюми, підтяжки, і я — висока витончена блондинка в міні від Дені Клер. Ми розмовляли про те, що таке справжнє кохання. Один із копірайтерів (одружений) сказав: «Шлюб». Для Мішки — мультиоргазм. А для мене? Мабуть, сон в макіяжі. Ми прокидаємося на світанку, починаємо кохатися при делікатному світлі, а в мене чарівне доглянуте обличчя. Але я цього не сказала вголос. Я зрізала їх фразою з мого журналу: «Кохання немає, є тільки знаки кохання».
Усі вже знають про «Playboy» і гапляться на мене, як на розкладачку. Класно було б зіграти в кіно і мати фото у «Playboy». Вони б згадували, що я колись була в їхній фірмі секретаркою і кожен міг зі мною поговорити, попросити чаю.
30 до Альцгеймера, і СНІД на щодень. Треба вміти жити і знати, чого прагнеш.
Мені на все бракує часу. З роботи повертаюся о 21—22-й і падаю спати. Навіть телевізор не дивлюся. Вмикаю і засинаю. Тоді я чуюся певніше, наче хтось разом зі мною в кімнаті та береже мене. Так біля мого ліжка сидів дідусь і чекав, коли я засну.
Запарка триватиме ще місяць. Три кампанії водночас: соки, прокладки, авто. До того ж у такі божевільні дні на фірму злазяться придурки. Прийшов винахідник «сухого корму для жінок». Я годину переконувала його у приймальні, щоб ішов собі з Богом, найкраще до патентного бюро.
Жахливо. Жахливо. Все не так. Мене нудить від нервів. Я думала, що гратиму елегантну бізнесвумен чи модельку. А це ж психопатки.
У кожній сцені лайка і свинство. Апогей усього — рейд героїнь по Варшаві на краденому авто. Я мала б зіграти Анку — довговолосу старшокласницю, яка після невдалого кохання звалює за кордон вчитися.
Режисерик думає, що розважиться за мій рахунок, бо я «наївна секретарка». Але, щоб тут опинитися, я мусила бути розумнішою від сотень дівчат, котрі мріють про кар’єру у Варшаві. Чому в мене немає приятельки або хлопця? Я могла б виплакатися, виговоритися. Що з того, що всі мене люблять? Я мушу з кимось заприятелювати, не з пацанами з роботи. Для них я «класна срака», і після того, що в мене було з Мішкою, усі хочуть домовлятися відомо про що. Мішка поїхав у відпустку до Таїланду, нібито сам. У Варшаві люди знають усе і кажуть, що поїхав з моделькою, котра рекламує шоколад. Елька після одруження поїхала дахом, увесь час патякає про хату і пологи.
З нервів у мене почала псуватися шкіра. Висипка, струпик (?!). Я була в косметички на очищенні. Купила новий крем Estee Lauder на молоці та ще один, потворно дорогий, з плаценти. Плацента — це дитяче місце. Не знаю: тварин? людей? Трохи допомогло.
Мушу сходити до дерматолога. Найкращий, криючий мейк-ап уже не допомагає. Раз на тиждень я робила пілінг, два рази — зволожувальну маску, але висипка не сходить. Струпики діють наче кнопки: одну втиснеш — інша вистрибує.
У мене болить голова. Схоже, причина в кліматизації. Вона насичена мільйонами мікробів. Я читала про те, що треба пити мінеральну воду, мінімум три літри на день. Завдяки їй у модельок по-дитячому делікатна шкіра. У модельок також багато вільного часу, і з подіуму вони можуть збігати просто до туалету. Авжеж, вони ходять на показах швидкими кроками осіб, які поспішають на парашу. Я не можу щоп’ятнадцять хвилин бігати сцяти. Не можу також наводнюватися у вікенди — ми тепер працюємо суботами і в неділю до полудня.
Надворі мороз, вдома калорифери. Я купила зволожувач. Він не пасує до паркету і японського ліжка (шафи вмонтовані у стіну): no problem, я нікого не запрошую в гості.
У житті все буває догори дном. Я нікого не запрошую, отож вночі, без попередження, впакувався режисер. Я ледь встигла змити масочку квік-ліфтинга. Не роззуваючись, він сів на підлозі в передпокої. Режисер відразу відчув у мене брак ентузіазму.
— По-перше, я не знаю, чи знайду бабки на фільм. По-друге, чи ти пройдеш проби, — сказав він на добридень. Для нього, оскільки я не з Варшави, то — рагулиха. Я вивалила йому все, що думаю про вульгарний сценарій. Він засміявся і зняв зі стіни біля дверей репродукцію «Дами з ласицею» (образок власника).
— А це тобі подобається? — знущався він із мене.
— Це твір мистецтва.
— Замалюй ласиці морду, і побачиш, що ця блідуха тримає в руках статевий член. Вона пестить його пальцями, не бачиш? Секс є тваринним.