— Знаєте що? Замість духовно поменшуватися, ви б спершу схуднули. Звільнили серце від жиру.
— Ееее там! — він клацнув штучною щелепою об горнятко. Ми сиділи мовчки. Думаю, що Колдунов втішався кожною миттю. Він повільно і глибоко дихав. Смакував варення. Цокання стінного годинника ставало мелодією спокійно минаючого часу.
— Почитай Біблію, там, де я зазначив, — покінчив він із непорушністю.
— Книга Буття. Боже мій, яким неускладнено прекрасним є світ. — Колдунов за звичкою втручався в читання. — Хто більше согрішив: Адам чи Каїн? Батько чи син? Бог сказав Адамові: «Не їж плід з дерева». Каїнові він не сказав: «Не вбивай брата свого».
— Як ви себе почуваєте? Залишитися ночувати? А якщо вам знову стане погано?
— Не стане. Отець Михаїл уже знає, яка з ікон соловецька.
— Знаєте, Владімір Дмітрієвіч, ви надто переймаєтеся, серце після ангіни послаблене, і нещастя може трапитися щомиті.
Його врятував нітрогліцерин, але при житті тримав сірник.
— Не те, не те. Бог послав мені ікону, а диявол…
— Що диявол?
— Я дістав звістку з поліції. — Колдунов не зумів приховати збудження. У нього блищали очі, він почервонів. Годину тому князь помирав.
— Я бачила у вашій спальні фото жінки. — Я не повинна була говорити про випадково побачену світлину. Ілонка згадувала про якусь неприємну історію з його дружиною. Про інших його родичів і близьких я не чула. Звідкись я знала це обличчя на фото. Де ж я її бачила, де?
— Фото? Там ікона.
У спальні не було часу роздивлятися. Я шукала ліки. З вічної лампади не більше світла, аніж з хиткого полум’я.
— Принеси її, — зажадав він.
Князь засвітив галогенову лампу, сховану за буфетом. У салоні стало біло. Я тримала велику ікону Божої Матері. Дошка була не стара. Фарба потріскалася, почорніла.
— Ти бачила подібний образ? — Колдунов стояв поруч зі мною, спираючись на стіл. У нього від слабкості дрижали руки. — На виставці? В альбомі? — допитувався він.
— У готелі, — осінило мене. — Владімір Дмітрієвіч, мені так здалося. Не образ, я бачила схожу жінку.
— У Парижі? Матір Божу? — засумнівався він.
— Там, де я працюю, в готелі «Раваяк», живе схожа жінка. Великі, мигдалеві очі, вузький ніс і такі ж припухлі вуста.
— Вона мешкає в готелі?
— Уже рік, з молодшим від неї коханцем.
Колдунов терпляче вдивлявся в мене. Він швидко випив нітрогліцерину. Біль припинився, напружене обличчя розслабилося.
— Іди вже.
Я не хотіла залишати його самого.
— Ну йди вже. — Він відпровадив мене до передпокою.
— Може, це інфаркт?
— Ти думаєш, що я поспішаю до неба? Я маю мою ікону. Не маю тільки свічки. Потемки я не дійду. Ще заблукаю, — жартував він. Князь відчув себе краще, бо у своєрідний спосіб варнякав: — Пам’ятаєш, що ми читали в Булгакова?
«Одвічною свічею є Матір Божа, яка приймає світло Господнє».
— Прошу, дозвольте залишитися.
— Пішла ти, — виштовхав він мене черевом за двері.
Я мусила залишитися. Тоді б він не помер тієї ночі.
Вранці я пішла до готелю. Там на мене чекала робота. Готелю не було. Він згорів уночі. Приїхала поліція та пожежники. Викликали власника. Мене поминув поліцейський автомобіль, рецепціоністів везли до комісаріату. Люди казали, що ніхто не загинув, тільки палій. З румовища стирчали жаріючі балки.
Я сіла на тротуарі і не мала сили ворухнутися. Іскри, які летіли з випалених вікон на вулицю, заплутувалися в моєму волоссі, в моїх думках. У мене зблиснула візія правди. Я кричала. Я викричала все. Тоді мене привезли сюди. Я не маю що більше сказати.
Будь ласка, я можу повторити зізнання. Я не вбивала Юзефа Чапского. Зробіть ексгумацію, коли хочете. Я не доливала отрути до коньяку.
Не мала жодного приводу. Навіщо? Коли б Чапскі жив, я не мусила би шукати нову роботу. Я хотіла грошей, а не помсти для його економки.
Я не вбивала Владіміра Колдунова, він хворів на серце. Я не спалила його труп у готелі «Раваяк». Я перша його впізнала. В устах у нього була обсмалена жувальна гумка, бананова. Так я спершу подумала. Але це була оплавлена штучна щелепа. Рожеві шматки плавленого пластику. Сигнет на пальці, який тримав сірники, від яких начебто загорівся готель. Сірника ви не знайдете, він згорів. Натомість я пам’ятаю жест Колдунова, котрий тримав ту свою сірникову ікону. З нею він помер, стискаючи сірника.
Він сам туди прийшов за своєю дружиною — Матір’ю Божою. Не я підпалила готель. Я тішуся, що пані Колдунова та син Колдунова успадкують маєток князя Владіміра. Всупереч тому, що, як мені відомо, він відписав його Церкві та на віднову монастиря в Соловках. Я не стежила за пані Колдуновою та її пасинком. Я отримала адресу готелю від Ілонки. Вона також порекомендувала мене князеві. Не знаю, куди переселилася Ілонка. Після шлюбу вона порвала з приятелями. Її чоловік інженер. Він закінчує споруджувати тунель під Ла-Маншем. Там їх і шукайте. Вони втекли з Парижа. Напевно, вони перебували у змові з Колдуновою. Вони запланували, що я спроваджу князя до готелю, а вони уб’ють його і спалять. Вони знали, що він бавився сірниками, і на нього можна буде звалити відповідальність за пожежу. Готель був старий, саме порохно. Це княгиня убила князя в готелі, та її коханець, тобто його син. Або навіть не вбивали, просто в нього луснуло серце, коли він їх побачив. Це вони також передбачили. Владімір Дмітрієвіч приніс до готелю свою ікону і сірники. Він знав, що княгиня до нього не повернеться. Він молився на неї, намальованій на іконі. Вона була його Матір’ю Божою, а Матір Божа — свіча, яка приймає вогонь Господень, так написано. Мосьє Колдунов, мабуть, хотів її спалити. Очистити від гріха і звільнити себе. Прецінь це логічно. Навіщо мені було підпалювати готель, убивати Колдунова і втрачати обидві роботи? Звичайно, тепер мені тут добре. Ізолятор більший за мою паризьку кімнату. Їжа смачна, годують регулярно. За мене платить соціальна служба. Замість порошку я отримую серію ударів електрошоком. Електрика дешевша за ліки. Я знаю, що за мною стежать, і все, що я скажу чи напишу, ви передасте далі, вище. Тому, користуючись нагодою, нагадайте, будь ласка, аби пилососи робили круглими. Я страх намучилася в готелі. Пилосос чіплявся за двері й меблі, а важив пару кіло. Округлий буде котитися, а не чіплятися.