Як я можу віддячити тобі? Принаймні, так само використай мене, використай, як темний тунель — і коли ти перетнеш мою темряву, ти опинишся разом із собою по той бік. Можливо, ти не опинишся там зі мною, я не знаю, чи пройду, але ти будеш із собою. Тож ти будеш не один, як я була вчора, і вчора я просто молилася, щоб принаймні вибратися звідти живою. І не просто живою — як був просто живим той жахливий тарган — але довершено живим, як людина.
Ідентичність — ідентичність, що є найпершою ознакою — то їй я підкорялася? це в неї я ввійшла?
Ідентичність мені заборонена, я це знаю. Але я ризикну і довірюся своєму майбутньому боягузтву, і саме моє незмінне боягузтво знову перетворить мене в людину.
Та не лише моє боягузтво. Я також перероджуюся через ритуал, із яким я вже народилася, так само, як в інертній спермі закладено ритуал життя. Ідентичність мені заборонена, але моя любов така велика, що я не встою перед бажанням загорнутися у загадкову тканину, у цю плазму, з якої, можливо, ніколи не зможу вибратися. Однак моя віра також настільки глибока, що якщо мені не вдасться вибратися, я знаю, що навіть у моїй новій ірреальності, в моєму житті буде плазма Бога.
Ох, але водночас як мені не прагнути бачити серцем? якщо моє тіло настільки слабке, що не можу дивитися не сонце, не виплакавши всі очі — як я можу втримати своє серце, щоб воно не сяяло справжніми сльозами, коли б у наготі я відчула ідентичність: Бога? Моє серце, що огорнуло себе тисячею покровів.
Незмірна інертна реальність того, що я переживала, спинила мене своєю граничною об’єктивністю. Я відчула, що не здатна бути такою ж реальною, як реальність, яка наздоганяла мене — чи стала я у своєму спотворенні настільки ж відверто реальною, як те, що бачила? Однак я існувала в цій реальності з відчуттям нереальності реальності. Чи могла я жити не правдою, а міфом правди? Щоразу, коли жила правдою, то мала враження неминучої мрії: неминуча мрія була моєю правдою.
Я намагаюся пояснити тобі, як я дійшла до цієї своєї знеособленості і безвиразності. Я не знаю, чи розумію, що кажу, я відчуваю — і дуже боюся це відчути, адже відчувати — лише один зі способів буття. Проте я здолаю задушливі пристрасті, що виринають нізвідки, та я мушу пізнати невиразність через відчуття.
Невиразне. Я говорю про важливий елемент життя, що поєднує речі між собою. О, я не боюся, що ти не зрозумієш, а радше що сама себе неправильно зрозумію. Якщо я не зрозумію себе, я можу померти саме від того, чим живу. А тепер дозволь мені розповісти тобі найстрашніше:
Мене охопив демон.
Адже невиразне — диявольське. Якщо людина втратила надію, вона живе з демоном. Якщо людині вистачить мужності відпустити почуття, вона відкриває для себе величезне життя надзвичайно напруженої тиші, тієї самої, що існує в таргані, тієї самої, що існує в зірках, і у ній самій — демонічне передує людському. І якщо людина бачить цю дійсність, вона згорає, немов побачивши Бога. Божественне долюдське життя — це буття вогню.
Божественне долюдське життя — це буття вогню.
Скажу тобі так: річ у тому, що я злякалася певної сліпої і вже лютої радості, що почала охоплювати мене. І злякалася, що втрачу себе.
Радість від втрати себе — це радість шабату. Втратити себе означає побачити в собі загрозу. Я відчувала вогонь речей у цій пустелі: це був нейтральний вогонь. Я жила через зв’язки, що ті речі утворювали між собою. І це було пекло, те життя, адже в тому світі не існує ні жалю, ні надії.
Я була на оргії шабашу. Тепер я знаю, що відбувається в пітьмі гір упродовж ночі оргій. Я знаю! Знаю й це жахає: це насолода речами. Смакування того, із чого створені всі речі — сувора радість чорної магії. Саме цією інертністю я жила — інертність була моїм істинним відваром культури. Я рухалася вперед, і я відчувала радість пекла.
Адже пекло — це не муки від болю! це муки від радості.
Нейтральне — непоясненне і живе, зрозумій мене, так само протоплазма, сперма і білок — живі й інертні. А я була зовсім оновлена, немов новонавернена. Ніби раніше мій смак був налаштований на сіль і цукор, а душа — залежна від радості й болю, й я ніколи не відчувала справжнього смаку. А тепер я відчувала смак «нічого». Я швидко налаштувалася, і смак був новий, як грудне молоко матері, яке має смак лише для рота дитини. Із крахом моєї цивілізації і моєї людяності, що для мене було стражданням і великою тугою, з крахом моєї людяності, я почала оргіастично відчувати ідентичність речей.