У 1107 році сирійські асасини напали на Апамею й заволоділи цим містом, яке, однак, знову забрав у них небіж Боемунда Тарентського — хрестоносець Танкред, щоб він розсипався в своїй труні! Згодом вони дістали прихильність візиря, дамаського князя Бурі, який віддав у володіння асасинів укріплений замок Баніяс. Тут у них, — так само як і в Персії, прекрасно виконане вбивство було звичайною справою, що й мусить характеризувати, вельмишановні панове, справжніх членів наших товариств. Князі Дамаску, Гімсу, Мераги й Мосула, один з візирів фатимідів, навіть сам халіф Аамір, якого асасини вважали за свого найлютішого ворога й узурпатора, — сконали від рук асасинів.
Біля половини XII віку асасини придбали силу добре укріплених замків, — у Ліванських горах, між ними замок Алейка зробився резиденцією їхнього вождя, Шейх-аль-Джебеля, — Повелителя Гори. Звідси вони влаштовували свої мокрі справи з хрестоносцями й тут забили Раймунда I, графа Триполіського. Тамплієри за це віддячили асасинам тим, що втерли їм табаки й примусили платити щорічну данину в кілька тисяч динарів, так чесно зароблених ножем та ятаганом. Головою асасинів в цей час був свій хлопець Синан, який, — подібно до Гасана II в Персії, — звільнив усіх своїх урканів від обов'язків перед кораном, щоб гуляти до згуби голови, і навіть пропонував королю Альмаріху І, що він може прийняти з усіма своїми друзями християнство, коли король примусить тамплієрів зняти з асасинів данину. Альмаріх згодився на цю пропозицію, але його послів забили тамплієри, яким Альмаріх, особливо як володар, не свербів, а потім Альмаріх окачурився й усякі переговори вщухли.
Найславетніший ворог хрестоносців Музафар-Юсуф ібн-Айюб аль-Малік-ан-Насір Салах-ад-дин — Добро віри, — нераз підлягав нападам асасинів, але згодом з ними замирився, бо порозумнішав і дав хлопцям чесний заробок, користуючись з них для досягнення своєї мети.
Вельмишановна авдиторіє! Дружба з нами завжди себе виправдує й Салах-ад-дин у цьому пересвідчився, коли з його замовлення асасини бездоганно підкололи в Тірі другого, — після Річарда Лев'ячого Серця, — страшного ворога мусулман, — хрестоносця Конрада Тірського, маркграфа менфератського, — перевдягнувшись у чернецькі ряси. Ці ряси були підвалиною нашого дальшого мистецтва гримуватися для чесної роботи, вельмишановні панове!
Таким чином наші сміливі попередники асасини кожному довели, що наша справа завжди може бути чесною професією чесних людей та бути прикладом для багатьох політиків тепер і в майбутньому.
До Европи професійний бандитизм занесли з Сирії хрестоносці, які набрали великого досвіду в наших попередників асасинів і по приїзді додому негайно почали користуватися найманими вбивцями. Мене дивує лише одно, вельмишановна авдиторіє, — невже Европа до того часу, — на жаль, це свідчить історія, — була така дурна, що, — замість небезпечних лицарських турнірів, — не могла додуматися до вигідної однаково людям бідним і багатим, — простої справи підколювання ворогів на замовлення, з гарантією на вічність, що з повною охотою виконували б усі філіяли наших товариств, а вони негайно зорганізувалися б, коли б трапився попит на знавців своєї справи.
Панове! продовжую свою лекцію! Обминувши морських розбишак, чесних бандитів моря, — як не мою спеціяльність у загальному пляні лекцій у нашій академії, — зупинюся на другому видатному етапі розвитку чесного бандитизму, як професії, — об'єднаної в тред-юніон лицарів ножа, а саме, — на розбишацькому товаристві «Каморра» в Неаполі, — походження якого стосується епохи еспанського панування в Італії.
Це товариство вписало найславетнїшу сторінку в наші справи в Европі.
Найбільшого свого розвитку «Каморра» досягла в епоху орудування Бурбонів.
За Фердінанда І вона вже мала міцну організацію, пройшла в усі шари людности й мала з себе немов би державу в державі.
Уряд мусів увійти з «Каморрою» в спілку.
Королева Марія Кароліна, наприклад, нагороджувала орденами й охороняла відомих розбишацьких отаманів, — Фра-Діяволо, Цампе, Пропіо та інших.
В розбишаку Гаетано Маммоне вона так закохалася, що не соромилася, як інші світові ханжі, називати його «Милим, — Другом — Моїм — Милим, — Генералом»!
З свого боку «Каморра» постачала й зараз постачає в особі нас, — її спадкоємців, — урядові Італії шпигунів та катів.