— О боже! В якому світі ми живемо!..
— …отож, як бачите, патроне, Магді цілком можна довіряти, недаремно ми допустили її до деяких секретів.
— А кому вона про нас, теє… клепає?
— Всім!
— Тоді добре. Інформація замикається у вузькому колі.
— Авжеж. Інакше б ми з вами про такі делікатні речі не говорили.
— Ну, ми з тобою друзі з півстолітнім стажем…
— Так, патроне! Отже…
— …дій, Гюнтере, дій.
МАЛИЙ — КОАЛІЦІЇ. Маю контейнер. Сьогодні ввечері передам у місті. Відчуваю увагу. Відчуваю увагу!!
«Ек-хх-е-хе-е… Де ж вони, мої двадцять літ?.. Як і не було нічого… Закриєш очі: біганина-стрілянина… То ти ловиш, то тебе ловлять. Тільки встигай кліпати. А примружишся надовше — уже й думка з’являється: а для чого те все було? Аби на хліб насущний заробити, інше нині, в старості, в голову не приходить. І заробляєш, заробляєш, а кому воно? Дітям нібито, а вже й онукам. І не більше… А ідеї вже — гай-гай — мохом обросли. А вони он бігають, і в них усе попереду. Молоді, красиві, здорові… Магда явно темпу не тримає, як і належить їй. То зашкутильгає, то показує, що, мов, ногу підвернула. А він про неї, наче про сестру піклується. Щось показує, розказує, під лікоть бере, допомагає. Та нехай собі, так і треба, аби з ритму збивала та код, коли є такий, заплутувала… Ач, он як вистрибують!.. Розпашілі, розчервонілі… Дебелі м’язи, свіже повітря, молодий, гарячий піт… Форми тіл ніби навмисне підкреслені… Покажу, покажу обов’язково цей відеозапис патронові й поб’юся об заклад на що завгодно, що пара ця обов’язково гайне сьогодні ввечері до столиці — так „співпало“, що чергувань нічних ні в нього ні в неї немає, — обов’язково поб’юся об заклад».
Як відомо, Альварес, коли я мимохіть поскаржилася на безсоння, сам запросив мене на вранішній біг та гімнастику, пообіцявши в скорому часі довести мій організм до належного стану і пристойної фізичної форми (на що, до речі, я не скаржуся!). Мусила й справді імітувати втому, задуху і т. п. після незначних навантажень. Альварес, треба йому віддати належне як майбутньому медикові, дав досить слушні поради і загалом поводив себе коректно, тобто не став демонструвати своїх власних якостей і, зважаючи на мій стан, зібгав уранішні процедури, хоч я і вмовляла його не звертати на мене уваги. Зрештою, половину дистанції ми пройшли пішки, розмовляючи на теми, котрі в даному разі не викликають інтересу. Дізнавшись, що я часто їжджу на ніч власним авто до міста, Альварес попросив, аби я взяла якось і його з собою — розвіятися, на що я, звичайно, дала згоду, запропонувавши поїхати сьогодні ж. В дорозі Альварес вів себе виховано і пристойно, говорили більше про музику і кіно, окрім того, Альварес наспівав мені багато нових жартівливих студентських пісень.
У кінотеатрі «Арена» нам не вдалося взяти квитків на жоден із сеансів (іде «Варіант Зомбі»), ледве вирвалися з натовпу. Поїхали на танці в дискоклуб «Міраж», де й пробули близько двох годин. Впевнена, що Альварес ні з ким в контакти не вступав, тримався поруч мене і вся поведінка його показувала, що жодних зв’язків не шукає. З дискоклубу при мені подзвонив Вільяму Шері: дякував за роботу. Шері запросив нас у гості, до нього ми прибули о десятій вечора. Запис розмов на вечірці у Шері додаю. Довелося трохи випити. Альварес зазначив, що за все своє життя не випив і грама алкоголю. І так вийшло, що він сів за кермо мого авто, підпилий Шері вирушив, про всяк випадок, як він заявив, з нами, тому піти на фізіологічний контакт і провести другу частину операції не мала змоги, тим більше, Альварес виявився надто сором’язливим, що помітив і Шері, котрий, як видно, й сам був би не проти вищевказаного контакту, але я відповідних вказівок не мала. Провівши мене, Шері й Альварес повернулися на таксі додому, куди за останнім, як і домовилися, я й заїхала вранці.
(З ПОВІДОМЛЕННЯ У ВІДДІЛ ЗОВНІШНЬОГО НАГЛЯДУ «НІЧНИХ ЕСКАДРОНІВ»). За час моєї роботи з Гостем жодних ворожих по відношенню до Парайї дій чи вословлювань з його боку не помічено. Записи додаю.
Тиса.
За минулу добу передач з незареєстрованих радіостанцій з території Парайї не було.
(З добового звіту «нічних ескадронів»).