ШЕФ ПОЛІЦІЇ. Щодо першого, другого, п’ятого-десятого — звертайтеся до уряду. Моє діло — ловити злочинців, що я й роблю, і відповідаю тільки за те, що в межах моєї діяльності. Але запевняю, що зробимо все можливе, аби встановити, хто ж вони, наші нинішні підопічні.
РЕПЛІКА. На це у вас піде не один рік! Шеф поліції. Скільки б не пішло… Істині від того ні жарко ні зимно. Поки ж ми констатуємо головне: убивці — душевнохворі, й терористичний акт не може розглядатися як усвідомлена політична диверсія.
ЗАПИТАННЯ. Чому? Історія знає випадки, коли божевільні вчиняли замахи на державних діячів. Чи з якихось власних переконань, чи просто з гіпертрофованого бажання прославитися…
ШЕФ ПОЛІЦІЇ. Безперечно. І ми вивчили аналоги. Але давайте трохи пізніше повернемося до цього питання. Зараз виявимо мотиви злочину, хоч воно дещо й смішно звучить: мотиви у божевільних, проте… Я, панове журналісти, з вашого дозволу, і собі, ніби замість вас, поставлю запитання нашим високошановним гостям-експертам. Скажіть, будь ласка, (обертається до експертів) чи може душевнохворий керуватися певною ідеєю-фікс тривалий час?
БАКСТ. Скільки завгодно, бо так воно і є. Якщо от сюди (показує) в черепок, вклинцюється, як ви кажете, певна ідея-фікс, її звідти обценьками не витягнеш. Правда, колеги? (Колеги згідливо покивали головами). Шеф поліції. А чи може подібна ідея проявлятися в кількох хворих одночасно, ба навіть об’єднати їх у спілку на певний час?
ОМБРЕ. Трапляється. Як часто — це залежить від збігу обставин. Коли не брати до уваги масового психозу — там дещо інша механіка. А в принципі кілька душевнохворих можуть об’єднатися на нетривалий час у спілку на основі певної Ідеї.
ШЕФ ПОЛІЦІЇ. І в межах тої ідеї світ, звичайно, для них реальний, а їхні розповіді про той світ можна вважати правдою по відношенню до них?
ЕКСПЕРТИ. Так. Можна (погоджуються всі).
ШЕФ ПОЛІЦІЇ. Так от. Для Аль Капоне і його спільників такою ідеєю, згідно з обраними для себе ролями, стала ідея пограбування якоїсь установи. І такою установою стала для них цілком випадково штаб-квартира профспілок будівельників. їм, бачте, сподобалася будівля, і вони вирішили, що там, усередині, багато грошей. Про Кемпеса вони ні сном ні духом не відали. А про сейф знали, хоч там грошей — тільки на поточні витрати. Службовці штаб-квартири за фотографією пізнали «Шнурка» — за два дні до нападу він тинявся там коридорами, заглядаючи в кожні двері, з таким, знаєте, таємничим виразом на обличчі, та все пальця прикладав до стулених вуст: мовляв, знаю, та мовчу. От звідси й дані про розташування апартаментів.
ЗАПИТАННЯ. А хіба душевнохворі можуть отак… тримати все в голові?
МЕШТА. Молодий чоловіче, в межах своїх уявлень, сфокусованих на ідеї-фікс, наші підопічні часто діють точніше й скрупульозніше, ніж діяли б ми з вами, коли б планували й здійснювали таку чи подібну акцію.
ШЕФ ПОЛІЦІЇ. Отож штаб-квартира малювалася їм, як банк. У банку гроші. Вони — зграя гангстерів. Гангстери грабують. Зброя потрібна для успіху, для усунення перешкод. Гроші потрібні, щоб поїхати в Монако— грати в рулетку, пити шампанське, залицятися до аристократок, попередньо пошивши фраки. Все! Коло замкнулося.
ЗАПИТАННЯ. Де вони, до речі, взяли зброю й отой «джентльменський набір»?
(Сміх у залі, репліки: «А де у нас можна не знайти зброї?»)
ШЕФ ПОЛІЦІЇ. Прошу без натяків. Я не гірш за вас знаю соціальні проблеми. Автоматичні пістолети, вилучені в грабіжників, застарілої конструкції, жодних даних про них відшукати не вдалося. Очевидно, сліди зброї губляться там, де й корені особистостей цих людей. Ми, звичайно, пробували якось випитати, де й що взялося, звідки прибули: ставили питання прямо, будували асоціативні ряди, словом, психіатри потрудилися на славу, навіть гіпноз випробували — намарно. «Аль Капоне» тільки вдоволено посміхається і заявляє: «Вірні люди». Жодного імені, навіть натяку. «Вельвет», як я говорив, взагалі «розмазався», експерти вважають, що під дією стресової ситуації — стрільба, кров, трупи — «випав» зі своєї ролі грабіжника, забув уже, що він «Вельвет», а його шеф — «Аль Капоне», тобто розпався навіть як така особистість. Ватажку ж випало грати обрану ним роль Аль Капоне до кінця днів своїх. Власне, схему ролі. Для прикладу: може, у нього перед очима й стояв образ того, з чиїх рук він, допустимо, отримав зброю, швидше — купив десь у притоні. Але «знає» інше — й набагато чіткіше: він — «Аль Капоне», і ганстерська «честь» не дозволяє називати йому ні імені, ні, прикмет. І він їх просто забуває! Назавжди. Як і не було. Це нічого (у бік експертів), що я відбиваю у вас хліб?